Home Blog

Як у Миколаєві ляльки оживали

0

Напевно, кожен з батьків стикався з проблемою як зацікавити свою дитину. Привернути й утримати увагу свого чада буває не просто. Батьки змушені вдаватися до різних ігор, розваг, мандрівок. Миколаївцям у цьому плані пощастило. Крім зоопарку, атракціонів та великої кількості міських парків, у Миколаєві є театр ляльок. Унікальне місце в якому оживають тряпчані створіння. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Перші п’єси

З’явився театр ляльок у Миколаєві у 1970 році. Першу постановку глядачі мали змогу побачити лише наступного року. Початкова трупа театру складалася лише з активної та творчої молоді. На початку свого життя театр був пересувним. Він не мав свого дому. Тоді, звичайно, ще не було такої великої кількості реквізиту, але мандрівне життя теж було непростим. У 1972 році театр отримав у своє розпорядження будівлю клубу працівників радянської торгівлі. Сама будова була нічим не примітною ні всередині, ні зовні. Але працівники театру зуміли змінити її до невпізнання. Це принесло до стін нового театру чарівну атмосферу.

Попри наявність своєї будівлі, трупа театру продовжувала здійснювати виїзні вистави у села Миколаївської області. Магія лялькового театру поширювалася по всій області, і не тільки.

Коли йдеться про ляльковий театр, то одразу думається, що цей заклад лише для дітей. Але у Миколаївському театрі все не так.

Перші десять років свого життя на сцені справді ставилися постановки класичних творів для дітей. Яскраві декорації, незвичайні інтерпретації, майстерні ляльки – могли принести інтерес навіть у найнуднішу історію. Це так і приваблювало маленьких миколаївців. Тоді це було одне з найулюбленіших місць у дітей.

У 1980-х роках у репертуар театру стали прослизати постановки для дорослої аудиторії. Перша така п’єса називалася “Дон Жуан 20 століття”. Тоді це стало неймовірною культурною подією. Квитки були розкуплені на всі спектаклі у перед. У стінах Миколаївського театру ляльок був аншлаг.

Досягнення театру

Спочатку у театрі працювали люди, які не мали акторської освіти. Їхня любов до своєї справи компенсувала відсутність диплома. Трупа працювала не покладаючи рук, у буквальному значенні. І їх праці високо оцінили. Так, за постановку “Руслан та Людмила” театр отримав нагороду. Під час постановки було використано 94 ляльки. Нечуваний розмах на той час. Не кожен театр ляльок тоді міг повторити щось подібне. Хіба що столичним театрам таке було під силу.

Майстри, які шили ляльок, були справжніми знавцями своєї справи. Їхні творіння були яскравими, самобутніми, і в чомусь навіть живими. Майстерність Миколаївського театру ляльок високо оцінили на Всесоюзному фестивалі лялькових театрів.

Успіх театру був такий великий, що трупу запросили на виступи до інших великих міст країни і навіть за кордон. Миколаївський театр ляльок входить до п’ятірки найкращих театрів України.

Чим театр корисний та цікавий дітям

Іноді буває дуже складно посадити дитину за прочитання книги чи якоїсь історії. Але якщо подати її в іншому форматі, то це може зацікавити дитину.

Актори лялькового театру майстерно інтерпретують сюжет всім нам відомих творів. Жодна дитина ще не позіхала в залі під час вистави. Яскраві декорації, вбрання ляльок, музика – все це здатне просто прив’язати дитину до крісла. А для найменших глядачів споглядання яскравих ганчір’яних ляльок послужить певним розвитком їх первісних навичок.

Всупереч тому, що ми живемо в 21 столітті, і кожен першокласник вже має смартфон з доступом в інтернет, театр ляльок не забутий. Зараз трупі складніше підкорювати та дивувати глядачів. Але від цього їх постановки стають цікавішими. Миколаївці продовжують відвідувати ляльковий театр і залишатися у захваті від їхніх дивовижних вистав.

Поява кінотеатрів у Миколаєві

0

Нині нам усім важко уявити життя без кінематографа. Ми проводимо вечори за переглядом фільмів, ходимо на побачення в кінотеатри, стаємо фанатами цілих циклів кіно історій. Але був час, коли у житті людей не було кінематографу.

У кожному місті України кінематограф розвивався за своїм сценарієм. Але у всіх цих історій один початок. У Миколаєві, як і в інших містах не лише України, історія становлення кінематографа розпочалася з роботи братів Люм’єр. Але розвиток кінотеатрів у Миколаєві мав свій шлях. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Перші ілюзіони

У 1906 році в Миколаєві з’явився перший кінотеатр. Він носив досить дивну для нашого часу назву – “Электро-біоскопъ”. Перший кінотеатр знаходився на вулиці Шевченка, 64. У самому центрі міста. Кінотеатр розміщувався на другому поверсі двоповерхової будівлі. Це був невеликий зал, в якому вміщалось кілька десятків людей. Це стало поштовхом для початку відкриття кінотеатрів у Миколаєві. З цього розпочався кінобум. До революції у місті вже працювало 4 ілюзіони. Усі перебували в межах однієї вулиці – Соборної.

Таке швидке розростання кінотеатрів у місті було визнано їхніми малими габаритами. Вони могли вмістити у собі невелику кількість глядачів. А попит був дуже великий. Всупереч невеликому репертуару, миколаївцям подобалося ходити в кіно, нехай і на ту саму картину кілька разів. Це й призвело до того, що кінотеатри почали з’являтися у місті, як гриби у лісі після дощу. Це припинилося коли у місті з’явився великий кінотеатр.

Перший кінотеатр-гігант

Після появи кіно у Миколаєві наступним важливим етапом було відкриття великого кінотеатру. У новій будівлі могли розміщуватися до півтори тисячі глядачів. Він відкрився 26 грудня 1913 року. З’явився новий великий кінотеатр також у центрі міста. На розі вулиць Спаська та Соборна. Обійшовся він його власникам у 120 тисяч рублів. Просто неймовірна сума для того часу.

Новий кінотеатр був збудований у стилі модерн. Його зал, фоє та вестибюль мали пишне оздоблення. Стеля була прикрашена майстерною ліпниною. Все це вражало миколаївців. Їх захоплював просторий вестибюль, сучасні (на той час) вбиральні. Просторий будинок нового кінотеатру дозволив облаштувати у ньому всі необхідні приміщення. Дирекція навіть мала ідею відкрити “американський бар”. Планувалося, що він буде розташовуватися в підвальному приміщенні під залом для глядачів.

У маленьких кінотеатрах показували короткометражні стрічки. А новий велетень вирішив перейти на довгий метр. Це сподобалося миколаївцям. Найбільше миколаївським глядачам подобалися комедії та мелодрами. Попри збільшення тривалості фільмів, вони все ще залишилися беззвучними. Пізніше у кінотеатрах почали робити музичний супровід для фільмів. Це значно розбавило обстановку.

Непроста доля кінотеатрів

Першим чинником, що вплинув на зміни, була зміна влади. Прихід радянської влади націоналізував всі кінотеатри у Миколаєві. Це також призвело до того, що у місті почали з’являтися нові кінотеатри. У 1934 році в Миколаєві працювало вже вісім кінотеатрів. Кінотеатр “Піонер”, який було відкрито у 1934 році, дожив до нашого часу.

Період Другої світової був складним для миколаївських кінотеатрів. Усі кінотеатри, окрім “Жовтня”, спалила місцева влада. Це було зроблено для того, щоб вони не дісталися ворогам. Бо Миколаїв перебував під німецькою окупацією.

“Жовтень” використовували для потреб миколаївців. А німці відкрили для себе кінотеатр “Делі”. Німецький кінотеатр розташовувався у старому будинку на вулиці Адмірала Макарова. Коли війна закінчилася “Делі” перейменували на “Дружбу”.

Після війни кінотеатри почали відкриватися у всіх районах міста. До цього вони існували лише у центральній частині Миколаєва. Але наприкінці 1940-х років у кожному районі був свій кінотеатр. У 1946 – 1948 роках відкрилися кінотеатри “Сталінець”, “Піонер” та “1 травня”.

Розвиток кінотеатрів

З кожним роком кінотеатрів у Миколаєві ставало дедалі більше. Окремо відкривалися “літні” кінотеатри. Вони функціонували на свіжому повітрі. У 1959 році “Дружба” став першим у місті широкоформатним кінотеатром. У 1962 році з’явився ще один широкоформатний кінотеатр – “Батьківщина”. На той час його вважали одним із найкращих кінотеатрів Миколаєва.

Хоча був час, коли місто могло втратити свою “Батьківщину”. Будівлю, де знаходиться кінотеатр, будували для опери. Але з якихось причин у ньому почали показувати кіно. У 90-х роках будівлю хотіли віддати Миколаївській філармонії, але цього не сталося. Миколаївській філармонії знову не пощастило.

“Батьківщину” врятував “Титанік”. Під час перегляду цього фільму завжди був аншлаг. На кожному сеансі зала була забита під зав’язку.

Ще один великий кінотеатр Миколаєва – “Юність”. У 1971 році його відкрили для глядачів. То був перший широкоформатний кінотеатр на 1200 глядачів. “Батьківщина” вміщала 1000 глядачів.

Попри успіх кінотеатрів у місті, та показ гучних новинок, у 90-х роках настали важкі часи. На сеанс приходило до 10 людей. Опалення у залах не було. Доводилося гріти зал обігрівачами, але в них все одно було холодно. 

У цей період багато кінотеатрів закрилися не зумівши пережити лихоліття. “Юність” врятували інвестори, які стали фінансово підтримувати кінотеатр. У 2001 році кінотеатр відреставрували, але 2013 року кінотеатр припинив своє існування. І у його стінах відкрився концерт-хол.

Кінотеатри, які ми забули

З часом багато кінотеатрів були змушені закритися. Деякі з них припинили роботу на якийсь час, і через кілька років відновлювали свою діяльність. Так чи інакше, велика кількість кінотеатрів стерлася з пам’яті миколаївців.

До них можна віднести кінотеатр “Іскра”, що знаходився у парку Ліски. Це справді був досить великий кінотеатр. Він обслуговував мешканців двох спальних районів – Намив та Ліски. Пропрацював він небагато, але його будівля залишилася. На жаль, вона стала покинутою. Це така собі місцева пам’ятка для сталкерів та підлітків, які люблять гуляти по занедбаних будинках.

Інший не менш відомий кінотеатр – “Космос”. Попри його закриття, його не спіткала доля “Іскри”. У стінах колишнього кінотеатру знаходяться дитячі гуртки, секції, різні курси. Можна сказати, що це така собі реінкарнація кінотеатру.

Попри те, що “Космос” та “Іскра” закрилися свого часу, ми їх пам’ятаємо. А скільки ще кінотеатрів, імена яких загубились серед сторінок історії. “Жовтень”, “1 травня”, “Сталінець”, “Праця”, “Промінь”, “Широка Балка” – навряд чи миколаївці знають назви цих кінотеатрів. Особливо якщо врахувати, що в Миколаєві почали відкриватися сучасні кінотеатри, які дають можливість гостям дивитися фільми в нових форматах.

Незвичайні кінотеатри Миколаєва

Крім стандартних та звичних нам усім кінотеатрів, у місті існували незвичайні кінотеатри. Наприклад, “Альбатрос” – кінотеатр, що знаходився на старому теплоході. Працівники заводу “Океан” та глиноземного заводу разом перебудували старий неробочий теплохід під потреби кінотеатру.

А біля автовокзалу кінотеатр розташовувався у списаному літаку. Пропрацював він недовго. Але на той час це була просто неймовірна новинка та місцева пам’ятка.

Історія розвитку кінотеатрів у Миколаєві характеризується низкою спадів та підйомів. Кінотеатри відкривалися, закривалися, зазнавали пожеж та збитків. Але все одно продовжували функціонувати, щоб дарувати миколаївцям можливість споглядати чудеса кінематографа.

Чому у Миколаєві не знімають кіно

0

Немає такого міста, про яке не можна зняти фільм. Крім багатої історії, яка може бути основною для сценарію, є ще міські локації, і їх можна використовувати у фільмах. Миколаїв не виняток. У ньому є місця, які просто народжені для того, щоб їх зняли у фільмі.

Але чи знімаються фільми у Миколаєві та про Миколаїв? Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Що Миколаїв може дати сучасному кінематографу

Мало хто знає, але у Миколаєві існує своя кіностудія. Її директором є колишній співробітник поліції Байрам Гаджієв. Це чудова інвестиція у розвиток миколаївського кінематографа. До того ж у місті є місцеве телебачення, яке може стати місцем прем’єри фільмів створених у Миколаєві.

 Гаджієв у своєму інтерв’ю розповів, що саме є такого у Миколаєві, та що може бути цінним для кінематографістів.

Миколаїв має багату історію. На Миколаївщині є історичні фортеці, які будували ще під час кримсько-турецької війни. По суті, історія області – це практично готовий сценарій. Бери та знімай!

Також в області є природні пам’ятки, які своєю красою здатні заворожити будь-якого глядача. Гаджієв розповів, що миколаївці дуже талановиті люди. Вони незвичайні та сповнені сюрпризів. Миколаївці самі собою є головною пам’яткою. І для режисерів це золотий скарб.

Також, режисер зазначив, що краса Миколаєва у його спокої та відсутності суєти. Місто саме по собі налаштовує вас на спокій та врівноваженість.

У Миколаєві неодноразово знімали документальні фільми. У тому числі про миколаївську поліцію, кораблебудування. Також у місті неодноразово знімалися музичні кліпи за участю місцевих гуртів.

Фільмам не бути?

Головна причина з якої у Миколаєві не знімають кіно – відсутність технічних фахівців. Річ у тому, що при виробництві повнометражних фільмів у середньому залучено десь сто осіб. Не включаючи акторів. У цю сотню входять фахівці зі світла, звуку, костюмів, макіяжу, інтер’єру тощо. Возити з собою цих спеціалістів не рентабельно. Зазвичай їх знаходять на місці зйомок. А у Миколаєві немає таких спеціалістів, на жаль. Вони не проживають у Миколаєві, і тут немає великих вишів, які б готували подібних фахівців.

Ще одна причина того, що в місті не знімаються фільми, це те, що кожен вважає себе великим режисером, маючи в руках телефон або цифрову камеру. Це суттєво гальмує роботу кіностудії. Адже вони позбавляються замовлень, зазнають збитків.

Спільне лихо всього українського кінематографа – відсутність фінансування. Державне фінансування фільмів перебуває у жалюгідному стані. І на ці гроші не було знято якихось крутих фільмів, які знали б багато хто. Здебільшого режисери змушені самі шукати фінансових коштів. А це ой як не просто. Навіть миколаївські переможці різних кіно конкурсів не здобули належної популярності.

Що за локація

Суто миколаївських фільмів у Миколаєві знімається дуже мало. Найчастіше це документальні фільми. І їх можна перерахувати на пальцях. Але миколаївські вулиці неодноразово з’являлися в інших фільмах.

Вперше Миколаїв засвітився на кіноекранах у 1939 році. Частина зйомок фільму “Трактористи” проходила на території сучасного мікрорайону Тернівка. За ці роки район зазнав великих змін, але все ж таки можна впізнати знайомі куточки.

Головний суднобудівний завод Миколаєва – завод ім. 61-го комунара, також потрапив до кіно. На його території знімали сцени фільму “Велика родина”. Тут впізнати вже складніше. Адже впізнати знайомі локації можуть чи працівники заводу, чи містяни, які мали честь бачити спуск кораблів на воду.

Знамените у Миколаєві дитяче містечко “Казка” послужило місцем для зйомок фільму “Без сина не приходь”. Тут впізнати знайомі місця дуже просто. “Казка” не змінювалася вже багато років. І навіть миколаївська молодь зможе її впізнати на сценах із фільму.

Виробництво миколаївських фільмів перебуває у жалюгідному стані. Але воно цілком реальне. Можливо, у майбутньому ми дійсно зможемо споглядати фільми повністю зняті у Миколаєві.

Ірина Гришак – миколаївчанка, яка підкорила український кінематограф

0

Перша гімназія у Миколаєві була для хлопчиків, перші школи у місті з’явилися для хлопчиків, містом правили чоловіки, але Миколаїв відомий не лише талановитими та розумними чоловіками. У місті є знамениті та не менш талановиті жінки. І Ірина Гришак одна з них. Попри свій молодий вік вона зуміла досягти успіху. Юним миколаївчанкам варто знати історію успіху своєї землячки. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Акторство змалку

Ірина Гришак народилася 30 вересня 1997 року у Миколаєві. Ще у дошкільний час Ірина почала цікавитися мистецтвом та театральною справою. Її батьки підтримували завзяття своєї доньки. Хоча вони не мали жодного відношення до світу театру. Ірина виступала на усіляких святах, грала у різних сценках. Це приносило їй справжнє задоволення.

У шкільний час дівчинка ще навчалася у Миколаївській академії дитячої творчості. А після 9 класу вступила до Миколаївського муніципального академічного коледжу. Дівчина обрала театральне мистецтво. За роками навчання Ірина лише утвердилася у своєму прагненні стати акторкою. І після коледжу вона вирішила продовжити навчання у Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого.

Початок акторської діяльності

Ще в період навчання Ірина зіграла свою першу роль у музичній комедії “Шляхетні волоцюги”. Вона зіграла дівчину, на ім’я Христі. З відведеною роллю дівчина впоралася настільки добре, що після цієї ролі її кар’єра пішла значно вгору. У 2018 році Ірина знялася аж у чотирьох фільмах.

Дівчина прагнула і розвивалася у своїй улюбленій справі. Вона приміряла на собі різні амплуа, образи, ролі. Так, вона знялася у серіалі “Будинок надії”. Мелодрами “Затемнення” та “Один на двох” принесли акторці справжню популярність та визнання глядачів. Її гра підкорила багато сердець.

У 2019 році вона знялася ще у чотирьох фільмах. У тому числі отримала головну роль у мелодрамі “Сонячний листопад”. Ірина зіграла дівчину, на ім’я Ніна, яку переплутали в пологовому будинку і все своє життя вона прожила в чужій, але люблячій родині. Ірині вдалося перенести на екран усі переживання та сум’яття головної героїні. Завдяки її таланту тисячі глядачів полюбили її персонажа і переживали всі серіальні негаразди разом із нею.

Наступного року вона знялася ще у чотирьох кінокартинах. У всіх вона здобула головні ролі. Кар’єра молодої актриси стрімко йшла вгору. Вона присвячувала всю себе роботі. І її праці окупилися народним коханням.

Ірина має свою сторінку в соціальній мережі. Там вона зрідка ділиться особистими фотографіями, знімками зі зйомок. Фанати молодої миколаївської актриси мають нагоду підглядати за її життя.

За ширмою скритності

Молода акторка не любить розповідати багато про своє особисте життя та сім’ю. Журналістам та фанатам відомо, що дівчина зустрічається зі своїм колегою з кіношного світу – Богданом Буйлуком. 

Пара познайомилася на зйомках “Затемнення”. Споріднені почуття спалахнули між молодими людьми відразу. Дике тяжіння натур змусило їх відчути близькість вже в перші дні знайомства. Більше про особисте життя молодих людей нічого не відомо. У шлюбі вони поки що не перебувають і дітей не мають. Обидва артисти зосереджені на своїй кар’єрі і не поспішають обростати сімейним корінням.

Інші аспекти свого життя акторка не приховує від преси. Так вона розповіла, що якби не стала акторкою, то, швидше за все, зайнялася б психологією чи менеджментом. Обидві ці професії знаходять дуже далеко від театрального життя, яке обрала дівчина. І не дарма. Її кар’єра стрімко йде вгору. Щорічно Ірина знімається у кількох фільмах. Майже весь час на провідних ролях. Вона молода, приваблива та відкрита до примірки нових ролей. Все це робить Ірину Гришак такою бажаною для українських режисерів. А її талант дозволяє їй втілити будь-який образ. Навіть з легкістю зіграти вагітну дівчину на п’ять років молодшу за свій вік.

Олександр Бережок – з миколаївського вчителя до коміка

0

Шлях до зірок найчастіше буває тернистим і хитромудрим. Багато артистів прийшли до свого творчого шляху манівцями. Приблизно те саме сталося і з Олександром Бережок. Він ще один миколаївець, який зумів досягти значних успіхів та популярності. Але на початку його шляху мало що віщувало творчу кар’єру. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Життя як у всіх

Народився Олександр Костянтинович Бережок 14 червня 1979 року. Навчався він у Миколаївській середньоосвітній школі №31. Знаходиться школа на вулиці 1-а Слобідська. Навчання у школі не ознаменувалося для майбутнього актора чимось примітним. Звичайне дитинство, школа, уроки, друзі, футбол вечорами у дворі. Практично нічого на той час не натякало на майбутню кар’єру хлопчика.

Після випуску зі школи Бережок вступив до найстарішого вишу міста – Миколаївського педагогічного інституту ім. В.О.Сухомлинського. Навчався він на факультеті історії та права. Причини вибору майбутньої професії залишаються за ширмою історії. Часто на вибір абітурієнтів впливають їхні рідні.

Під час навчання Бережок був членом команди КВК “ВЗІ” (“В’язні замку Іф”). Вони виступали у Миколаївській лізі. І неодноразово були переможцями. У 2002 році “ВЗІ” дійшла до чемпіонату України з КВК і стала переможцем. Обійшла навіть команду “Дизель”. Але почуття конкуренції та образи між командами не було. “Дизель” запропонували об’єднатися та разом виступати у Білоруській лізі.

Для Бережок його освіта не стала марною тратою часу. Після випуску він працював учителем у школі. Зарплата вчителів завжди була маленькою. І для отримання додаткового прибутку він працював заправником, помічником інженера. Якось життєві шляхи привели його до посади директора ресторану, а потім і керівника підприємства. Шлях Бережок до його істинного покликання був справді хитромудрим.

Любов до театру

Попри свою далеку від мистецтва освіту, Олександр Бережок завжди мав любов до театру та мистецтва. Його дідусь був керівником сільського мистецького театру самодіяльності. Він і прищепив онуку любов до театру, гри, мистецтва. Хоча це не спромоглося вплинути на вибір майбутньої професії.

Ще у школі Бережок писав різні сценарії. Вигадував невеликі сценки, які розігрував разом із своїми друзями. Вступ до університету відкрило для Олександра КВК. Для нього це був справжній успіх. КВК став місцем, де змогли стати при нагоді його таланти. Незабаром він познайомився з КВК командою “Дизель”, яка теж була з Миколаєва.

Разом із командою “Дізель” він поїхав до Москви й там працював. Іноді знімався в епізодичних ролях у кіно. Але великий екран не прийняв його. Втім, як і Москва. Разом із командою у 2008 році він повернувся до Києва. Його сценарні навички припали до смаку команді “95 квартал” і він став співпрацювати з ними. Вигадував для них цікаві сценки, які привітно були прийняті українськими глядачами.

В Україні кінокар’єра Бережок пішла вгору. У 2012 році він знімався в українській версії серіалу “Таксі”, разом з Єгором Крутоголов. Також був ведучим та автором сценарію української версії шоу “Замочені”. На батьківщині талант Бережка оцінили вище, ніж у сусідній країні.

У 2015 році для Бережок стався справжній кіно прорив. Він зіграв головну роль у фільмі “Магницький”. Бережок блискуче спромоглося передати характер слідчого – корупціонера. Глядачі прийняли серіал дуже привітно. Того ж року на екрани вийшов “Дизель шоу”. Яке принесло справжню славу Олександру Бережок та його колегам.

Після переїзду з Миколаєва Бережок не часто приїжджав на батьківщину. Він займався творчістю, кар’єрою, сім’єю. Олександр Бережок у шлюбі та виховує двох дітей.

Євген Гашенко – талановитий миколаївець

0

Важко визначити яким має бути місто, щоб у ньому народжувалися та розвивалися талановиті люди. Миколаїв був побудований на верфі, і його головне призначення полягало у будівництві кораблів. Але попри це, в Миколаєві є відомі мешканці, які змогли досягти успіхів у галузях далеких від кораблебудування.

Наприклад, Євген Гашенко – актор, сценарист, гуморист, телеведучий, шоумен. Ще один учасник команди КВК “Дизель” родом із Миколаєва. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Веселе дитинство

Євген Гашенко народився 30 вересня 1981 року у Миколаєві. Гуморна сторона характеру Жені стала виявлятися ще у школі. Він був неформальним лідером свого класу та загальним улюбленцем. На перерві навколо нього завжди збиралися однокласники, і це йому подобалося. Маленький Гошенко любив бути у центрі уваги. Найулюбленіша “зброя” в арсеналі гумору Гашенка, була сценка з Вінні Пухом. Він знав його напам’ять, і радував своїх однокласників розповідаючи сюжет казки змінюючи голоси.

Сам актор неодноразово розповідав про свій талант пародіювання. Крім Вінні Пуха, Гашенко любив пародіювати Вєрку Сердючку. Це був один із його коронних номерів.

Попри любов до пародіювання та явний артистичний талант, Гашенко вступив далеко не на творчу спеціальність. Він став студентом Миколаївського державного інституту імені Петра Могили. Як майбутню професію Євген вибрав економіку та фінанси. Хоча його батьки з династії лікарів. І для свого сина бачили один шлях – до медицини. А сам Євген не бачив себе не хірургом, не терапевтом.

 Бувши студентом другого курсу, Гашенко зрозумів, що ця професія не для нього. Він не хотів би все життя пов’язати із фінансами. Але навчання майбутній артист не покинув.

Як дитячий гумор переріс у професію

Під час навчання Гашенко почав брати участь у КВК. Усю свою енергію він спрямовував саме у це русло. Під час навчання Гашенко познайомився з Єгором Крутоголов і разом вони заснували команду КВК “Дизель”. Їхній талант та артистизм привів команду до перемоги на чемпіонаті України.

Гашенко слідував за своєю командою навіть до іншої країни. Крім гумористичної діяльності, він також грав у кіно. У 2007 році, живучи в Москві, він знявся в російському серіалі “Сильніше вогню”.

На деякий час у 2008 році Гашенко повернувся до рідного Миколаєва. Але незабаром знову переїхав. Його команда вирішила переїхати до Києва і випробувати свої сили там. У Києві їм посміхнувся успіх. Крім акторського таланту, у Гашенка виявився ще й сценарний талант. Якийсь час він писав сценарії для студії “95 квартал”.

Попри успіх його команди на терені гумору, Гашенко продовжив зніматися у фільмах. У 2009 році він знявся в українському фільмі “Як козаки”. Коли команда “Дизель” перейшла у телевізійний формат, часу на велике кіно залишилося менше. Їхнє перше дітище забирало багато сил і часу. Також, крім “Дизель шоу”, хлопці започаткували “Дизель студіо” і під її ім’ям почали випускати різні проєкти.

Повернуться до кіно Гашенку вдалося лише у 2015 році. Він став сценаристом та актором комедійного ситкому “На трьох”. Шоу закінчилося у 2018 році. Цього ж року Гашенко знявся у головній ролі у серіалі українського виробництва “Татусі”. А у 2019 році він знявся у невеликій ролі у “Вижити за всяку ціну”. Це справді був кіношний час у житті Гашенка. Також він був ведучим рубрики «Дизель Ранок». Це була щоденна рубрика на ранковому шоу телеканалу ICTV “Ранок у великому місті”. Цю рубрику хлопці вигадали самостійно.

Не дивлячись на свій завантажений графік, Гашенко встиг створити родину. У нього росте син. Попри те, що Євген уже не проживає в Миколаєві, він каже, що його багато що пов’язує з цим містом. Включно з пропискою, яка так і залишилася миколаївською.

Миколаївська “Іскра”, яка згасла

0

Довгий шлях розвитку Миколаєва спричинив незворотні зміни життя міста. Покоління миколаївців змінювалося, “skyline” низькорослих одноповерхових будівель перетворилася на плескаті верхівки багатоповерхівок. Все змінювалось у місті. Старожителі та корінні миколаївці, як ніхто помічають і пам’ятають усі ці зміни.

Однією із жертв вимушених змін став кінотеатр “Іскра”. Колись це було місце, де миколаївці могли провести час усією родиною. А тепер це покинута будівля, у фасаді якої немає жодної згадки про колишнього улюбленця миколаївців. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

На хвилях успіху

Відкрився кінотеатр “Іскра” у 1976 році. Він з’явився на узліссі парку Ліски на межі двох мікрорайонів – Намив та Ліски. Ідеальнішого місця для розміщення кінотеатру важко вигадати. Сосновий парк, де можна було прогулятися перед кіносеансом. Озеро, яке знаходиться в парку, стало чудовим місцем для відокремленої прогулянки двох закоханих після побачення.

На той момент у кінотеатрі було найкраще обладнання, яке тільки могло бути на той час. Сучасний репертуар кінокартин приваблював нових відвідувачів щодня. То була перша хвиля успіху невеликого кінотеатру. А потім занепав.

Почалася перебудова. У країні та місті настали складні часи, і людям було не до розваг. Та й фінансових коштів на це не було. А потім миколаївцям відкрився доступ до піратського кіно. І це абсолютно знищило прибуток кінотеатру “Іскра”. Багато інших миколаївських кінотеатрів також постраждали через піратське кіно. Купити таку касету було набагато дешевше, ніж піти в кіно. До того ж на таких саморобних касетах були фільми, які не показували на великому екрані.

Через фінансові збитки “Іскра” була змушена закритися, аж до 1996 року.

Дивні мешканці

Коли “Іскра” зачинилась, її стіни не стали довго пустувати. Церква “Відродження” активно зацікавилася помешканням колишнього кінотеатру. Найбільше їх цікавили великі та місткі зали. Але церква проіснувала у стінах кінотеатру не довго. “Відродження” отримало іншу, сучасну будівлю, трохи далі від “Іскри”.

На цьому поневіряння кінотеатру не закінчилися. Після церкви, на початку нульових років, у ньому працював секонд-хенд. Досить дивне видовище – столи завалені одягом в оточенні колон та пострадянської ліпнини на стелі.

У 2004 році, після сучасного ремонту, кінотеатр “Іскра” знову відкрив свої двері для кіноманів. Діти цілими класами приходили на кіносеанси до нової збільшеної зали. Але, як би першокласно не був зроблений ремонт, кінотеатр закрився у 2007 році. І це вже кінець для “Іскри”.

Як згасала “Іскра”

Довгих 5 років будівля колишнього кінотеатру занепадала. Фасад потьмянів, поржавів, почав сипатися. Будинок, який так привітно приймав відвідувачів, тепер був порожній. У  2012 році його передали на баланс Миколаївської обласної філармонії. У філармонії вже багато років є проблема із приміщенням. Їм не вдається знайти свій будинок. Будівля колишнього кінотеатру могла б ідеально підійти до філармонії, але, на жаль, цього не сталося. Будівлю потрібно було реконструювати під потреби філармонії. А грошей місто це не мав. “Іскра” так і продовжила своє згасання.

Містяни, активісти, архітектори та багато інших, пропонували десятки різних ідей, як можна використовувати цю будівлю. У ньому хотіли відкрити центр розвитку дітей, знову відродити кінотеатр, відкрити галерею. Але нічого з цього не судилося статися.

У 2017 році хотіли продати будівлю, але мер Миколаєва та інші чиновники були проти цього. Вони вимагали повернути будівлю кінотеатру до комунальної власності міста. Але це питання остаточно не завершили. Питання залишається висіти у підвішеному стані.

Попри те, що кінотеатр уже багато років стоїть закритим, сліди вандалізму присутні на його стінах. У холі є графіті малюнки, сліди розбитого скла, вікон, зруйнованих меблів. Миколаївська “Іскра” згасає вже багато років. І людський чинник лише сприяє цьому.

Миколаївський “Космос”

0

Миколаїв розростався поступово та в міру потреби. Іноді цілі спальні райони з’являлися навколо заводів та фабрик. Місцева влада намагалася зробити життя в кожному мікрорайоні однаково комфортним. У кожному районі міста були ринки, школи, дитячі садочки, магазини та місця для розваг. Так, на вулиці Космонавтів для комфортного життя миколаївців було відкрито кінотеатр “Космос”. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

У серцях сотень людей

Побудували новий кінотеатр у промисловій зоні Миколаєва на вулиці Космонавтів. Від назви цієї вулиці і походить назва кінотеатру.

Відкрився кінотеатр 13 липня 1987 року. Для промислового району місті, де проживали одні роботяги та розташовувалася більша кількість промислових підприємств, “Космос” був центром культурного життя району. У стінах цього кінотеатру проводили час абсолютно всі верстви населення – від дітей до пенсіонерів.

Окрім споглядання художніх фільмів, мешканці Інгульського району могли милуватися роботами талановитих художників, саморобними килимами відомої майстрині Олени Буги. Силами міської влади та дирекції кінотеатру організовувалися зустрічі з поціновувачами кіно. Миколаївські діти мали змогу дивитися мультфільми та фільми для дітей, приходити до ігротеки.

Найулюбленішим святом у стінах кінотеатру “Космос” був День авіації та космонавтики. За підтримки дирекції кінотеатру це свято завжди відзначалося галасливо та феєрично. Проводилися концерти, радянським космонавтам розсилалися листівки подяки. А силами Миколаївської взуттєвої фабрики було створено дитячу кімнату “Космодром”. Діти мали змогу відвідувати цю ігротеку будь-коли.

Всьому приходить кінець

На жаль, але занепад “Космосу” не ознаменувався нічим особливо примітним. Його кінець прийшов також у момент перебудови. На той час не лише кінотеатри зіткнулися з тяжкими часами. Нестача фінансів, заборгованість із зарплати, занепад купівельної спроможності населення. Вся країна була оповита павутиною важких подій. У країні скоротили дотації для кіноіндустрії. Сотні кінотеатрів по території всієї держави закривалися з тієї ж причини.

У бурі перебудови згинуло багато миколаївських кінотеатрів – «Хроніка», «Комсомол», «Ровесник», «Кінотеатр імені Горького», «Промінь», «Екран».

Деякі кінотеатри стали місцем притулку для релігійних громад, а деякі взагалі знесли. До 2003 року в Миколаєві було 21 кінотеатр, але працювало із них лише три.

В 2003 році “Космос” закрили. У Миколаєві тоді залишилося ще три кінотеатри – “Батьківщина”, “Піонер”, “Юність”. Якийсь час у будівлі кінотеатру знаходилося невелике підприємство, комісійний магазин та дискотека. Пізніше до нього переїхав Будинок творчості дітей та юнацтва Інгульського району. Але сама будівля перебуває у жалюгідному стані. Її стіни давно не бачили ремонту і навряд чи побачать.

“Космос” сьогодні

Останнім гостем “Космосу”, та найтривалішим, став Будинок творчості дітей та юнаків. У стінах колишнього кінотеатру не лунають звуки фільмів. Натомість там звучить дитячий сміх. Багато дітей, вже не тільки Інгульського району, приходять сюди на гуртки, ансамблі, заняття лялькового театру, моделювання іграшок, курси в’язання, цирковий гурток та багато іншого. У золотий час “Космосу” на його стінах у холі висіли картини відомих художників, а тепер там висять дитячі вироби та малюнки. Хтось може сказати, що це плачевне завершення історії кінотеатру, але доля стати центром для дитячого розвитку краща, ніж стати закинутим, як “Іскра”. Мало які колишні кінотеатри змогли отримати другий шанс. Більшість із них так і стоять занедбаними та повільно руйнуються.

Кінотеатр у цих стінах проіснував лише чотири роки, але миколаївці пам’ятають його. Мало того, згадують щодня. Адже на його місці наразі зупинка громадського транспорту “Космос”.

Яку кінострічку миколаївці побачили першою

0

Всесвітнім днем ​​народження кінематографа вважається 28 грудня 1895 року, а його батьківщина – Париж. Перша кінокартина, яку побачили глядачі, була знаменита робота братів Люм’єрів. У Миколаїв кінематограф прийшов трохи пізніше – у 1896 році. І сталося це випадково і трохи несподівано. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Подарунок заїжджого гостя

У Миколаїв кіно приїхало зненацька. Один торговець, який роз’їжджав по всіх теренах приватної країни, привіз із собою першу кінематографічну. стрічки. Зупинившись у Миколаєві на кілька днів відпочинку, він вирішив заробити трохи грошей. Підприємець домовилася з керівництвом театру Шеффера (першого театру Миколаєва) про кінематографічний показ. Миколаївці побачили першу у світі кінострічку братів Люм’єрів. Ця подія увійшла до історії міста.

На жаль, перша кінострічка розчарувала миколаївців. Промовиста афіша обіцяла глядачам дивовижну виставу, яку вони запам’ятають на все життя. Але замість обіцяних зображень у хорошій (на той час) якості, глядачі побачили щось інше – фігурки, що швидко миготять, і фотографії, на яких не можна було нічого роздивитись. Глядачі освистали та розкритикували нововведення. Перший кінематографічний досвід у Миколаєві провалився.

Друга спроба

У жовтні 1896 року власник театру Шеффер зробив ще одну спробу порадувати миколаївців чудесами кінематографа. Нові афіші заполонили місто. Миколаївців запрошують відвідати дивовижну подію. Гучна заява “тільки раз у місті” змусила миколаївців дати ще один шанс витвору Люм’єрів.

Директор театру боявся чергового провалу. Але успіх кіно в інших містах був настільки приголомшливим, що вирішили знову показати в театрі кінострічку. Для цього на афішах було зазначено, що це оригінальна кінострічка. А те, що було показано літом цього року, було підробкою, до якої дирекція театру не має жодного стосунку.

Друга спроба прищепити миколаївцям любов до кінематографа пройшла успішно. Про це свідчать кілька газетних нотаток, які датується тим роком.  За тривалий час, на прохання містян було організовано повторення відомої кінострічки.

З цього моменту і почалося кохання миколаївців до кінематографа. Проста, коротка картина, що розповідає про прихід поїзда на станцію знаменувала початок світового кінематографа. Ця картина облетіла весь світ.

Як виглядав перший кінотеатр

Першу кінострічку показали у стінах театру Шеффера.

 А перший стаціонарний кінотеатр у Миколаєві з’явився 1906 році. Він мав назву “Електро-біоскоп” та знаходився на вулиці Шевченка, 64. Це була невелика двоповерхова будівля, і на другому поверсі проходив кінопоказ. Перший кінозал являв собою невелику кімнату зі стільцями, білою стіною або білим полотном та проектором. Усі перші фільми не мали звуку. Це були чорно-білі пересувні картинки з легким ефектом загальмованості. Пізніше самі кінотеатри вирішили озвучувати кінострічки музичним супроводом – грою на піаніно. У міру розвитку кінематографічного мистецтва стали з’являтися кінострічки із субтитрами чи маленькими текстовими зауваженнями, що описують емоції чи почуття героїв.

Перші кінокартини мали дуже незвичайні та інтригуючі назви: “Купання придворних дам”, “Невірна дружина, захоплена під час злочину”, “Полювання на бліх” та інше.

Після 1906 року у Миколаєві розпочався справжній кінематографічний бум. Містом стали з’являтися десятки невеликих кінотеатрів. І кожен із них мав попит. Миколаївцям припало до смаку нововведення.

В 1913 році в Миколаєві з’явився перший великий кінотеатр на 1300 місць. Його відкрили на розі Спаської та Соборної. Миколаївці одразу повалили до нового кінотеатру. Глядачам до смаку більше були комедії та мелодрами.

Єгор Крутоголов – комік серед кораблебудівників

0

Усі знають, що місто гумору – це Одеса. Знамениті першоквітневі фестивалі, жарти, примовки. Коли згадують ці слова, то відразу думають про Одесу. Але мало хто знає, що Миколаїв теж послужив місцем народження гумору в особі відомих українських гумористів. Єгор Крутоголов – український телеведучий, актор, комік та художній керівник “Дизель шоу”.

Напевно, всі українці знають це веселе шоу, за переглядом якого можна провести вечір вихідного дня. Але, як це часто буває, історію акторів мало хто знає. Більше на mykolaiv-trend.in.ua.

Різноманітне дитинство

Народився Єгор Крутоголов 6 квітня 1980 року у Миколаєві. Навчання майбутній комік та актор розпочинав у Миколаївській загальноосвітній школі №34. У цій школі він пройшов початкові класи. Особливих подій на той час не сталося. Становлення майбутньої зірки почалося, коли він перейшов до Першої української гімназії імені Миколи Аркаса. Саме там він і захопився КВК. Перші виступи, перші жарти та сценки припали до смаку Крутоголову. У шкільній команді КВК він був капітаном, головним заводилою.

Дитинство Єгора було сповнене різноманітних захоплень. Його батьки дбали про різнобічний розвиток дитини. Він займався картингом, плаванням, карате, кікбоксингом, тенісом, судноробним та автомодельним спортом та багато чим іншим. Він мав заняття і гуртки, які допомогли вирости йому цікавою і всебічно розвиненою людиною. Не на всіх теренах він зумів досягти успіхів. Наприклад, Крутоголов є майстром спорту з великого тенісу.

Захоплення автомодельним спортом у дитинстві прищепило Крутоголову любов до автомобілів. Його першою машиною була “Запорожець”. Він настільки любить машини, що одного разу займався перегоном машин з Німеччини в Україну. Робив він це не заради грошей. Йому хотілося випробувати різноманітні машини на дорозі. Свою любов до автомобілів він передав і своєму синові.

Закінчивши навчання у школі, Крутоголов вступив до Миколаївського чорноморського державного університету імені Петра Могили. Навчання в університеті не вплинуло на уподобання майбутнього актора. Він продовжив грати в КВК лише вже в більш дорослій лізі. І під час навчання започаткував команду КВК “Дизель”.

Творчий шлях

Багато років не лише студентства, Єгор разом з іншими членами команди “Дизель” грали у КВК. Вони зуміли досягти неабияких успіхів на арені гумору. Досягнувши певного рівня команда покинула КВК, і перебралася до Москви. Вони були не лише членами команди, а й свого роду родиною.

У новому місті хлопці працювали майже рік у складі “Бла бла шоу”. Але життя в іншій державі не сподобалося Крутоголову. Порадившись із командою вони вирішили повернутись на Україну до Києва.

Повернувшись на батьківщину команда “Дизель” стала співпрацювати з “95 кварталом” та “Бійцівським клубом”. Колаборація з такими відомими компаніями принесла успіх миколаївським комікам.

Крім головної діяльності, Крутоголов у свій час працював ведучим на корпоративних святах. Він займався цим не довго. Йому не подобалося, що він був лише фоном, а не центром. Бути ведучим корпоративів стало дуже напруженим для Крутоголова. У той час Крутоголов знаходився на роздоріжжі. Робота ведучим йому не подобалася, а виходити на великі екрани він не наважувався. Це був необхідний крок, але він давався йому не просто.

 У 2015 році українські глядачі змогли побачити телевізійне шоу “Дизель шоу”. Крутоголов та його команда довго йшли до цього. І всі проблеми цього шляху були виправдані успіхом.

Крім гри у КВК та виступи у гумористичній передачі, Крутоголов мав шанс спробувати себе у театрі. Він брав участь у кількох спектаклях із відомим “Квартетом І”. Театральний досвід припав до Крутоголова за смаком. Але він був недовгим, і комік не зумів розкуштувати його, так би мовити, на смак. Крутоголов неодноразово говорив в інтерв’ю, що радий був би ще раз спробувати себе в театральному світі. Коли саме це станеться невідомо. “Дизель шоу” – успішний проєкт, конкурує він хіба що з “95 квартал”.

Крім роботи та творчої діяльності Крутоголов має також своє сімейне вогнище. Він одружений і у них із дружиною є двоє дітей.

.,.,.,.