Еволюція телебачення в Миколаєві

Миколаїв – це місто з давніми традиціями та морським духом. Тут завжди полюбляли кіно, новини, плітки… Це давало відчуття спільності. Відчуття об’єднаності. Від портових районів до затишних кварталів на Намиві, телевізор був не просто “вікном у світ”, а був приводом для спільного проведення часу. Він об’єднував сусідів та був місцем зборів для цілих родин. Що ж дивилися миколаївці з часів СРСР і до наших днів? Та як це впливало на їхній настрій, стиль життя і навіть розмови у черзі до ринку? Читайте про це та навіть більше на сайті mykolaiv-trend.in.ua. 

Радянська епоха

Найчастіше в радянські часи телевізор у миколаївських будинках та квартирах стояв у центрі вітальні. А в тих, кому пощастило менше – на кухні. Від старовинної будівлі Центрального ринку до маленьких будиночків в районі Варварівки, сучасні тоді телевізори типу “Темп” і “Кинескоп” збирали навколо себе цілі родини та сусідів. 

Хоч по всій країні були одні й ті ж самі передачі, кожен перегляд мав свій місцевий колорит. Миколаївці перетворювали звичайні перегляди на справжні обговорення, які потім могли тривати у дворах цілими годинами.

А новорічні передачі були цілим святом. Миколаївські сім’ї збиралися у великих родинних колах та накривали столи. О 23:55 всі сідали перед екранами, щоб подивитися бої курантів. Програма була одна для всіх, але це створювало відчуття єдності. Бо де б ти не знаходився, у місті або в районі Балабанівки, кожен знав, що зараз всі українці роблять одне й те саме.

Ще однією надзвичайно популярною серед миколаївців була телевізійна програма новин “Південний репортер”. Її транслювали на місцевому каналі. Це були короткі програми, відзняті в чорно-білому форматі. 

Серед основних тем було будівництво нових кораблів на Чорноморському суднобудівному заводі, соціалістичні досягнення робітників заводу і різноманітні виробничі рекорди. 

В ефірах “Південного репортера” брали інтерв’ю з інженерами та робітниками верфей. Для миколаївців це здавалося чимось дуже незвичним. А особливо для тих, які пишалися своїм вкладом у розвиток промисловості.

Вечірній перегляд “Південного репортеру” був особливим для всіх містян. Адже після виснажливого робочого дня інформаційний блок давав їм можливість зануритися у світ великої політики та новин. А вже після перегляду люди зазвичай йшли прогулятися або до знайомих, щоб обговорити останній випуск новин.

Миколаївські серіали і перший західний кінематограф

У 80-ті роки минулого століття доступ до телевізора був уже майже в усіх. Та телепрограми й фільми все ще залишалися особливими подіями. У ті роки миколаївське телебачення випустило документальний серіал під назвою “Південний Буг: життя на річці”. Він розповідав про локальні річкові традиції, історію судноплавства та значення Південного Бугу для нас, миколаївців. 

У серіалі були детальні інтерв’ю з місцевими рибалками, байкерами й капітанами кораблів. Одним із найбільш популярних випусків став сюжет про капітана торгового судна “Миколаїв”, який пройшов половину світу і розповідав у прямому ефірі про свої мандрівки.

Неабияку популярність мав і серіал “Сімнадцять миттєвостей весни”, миколаївські вулички під час виходу нової серії буквально пустіли. Особливо це відчувалося на Московській (з 2022-го року вулиця Маріупольська) та на Адмірала Макарова (з 2024-го вулиця Павла Скоропадського), де в майже кожній квартирі щовечора вмикалася нова серія.

Дуже атмосферними були покази індійського фільму “Зіта й Гіта”. В літні вечори 1981-го року, коли на радянському телебаченні його транслювали вперше, у миколаївських дворах збиралися цілими компаніями. Сусіди приносили стільці, дітям давали пледи, а старі чорно-білі телевізори ставили біля вікон або навіть виносили на вулицю. У районі Намиву, де жила велика кількість простих робітників, “Зіта й Гіта” на деякий час ставала справжнім втіленням екзотики.

У 1984-му справжньою сенсацією став фільм “На верфях Миколаєва”. Його знімали на Чорноморському суднобудівному заводі. Тож всі локації, як транслювалися на екрані, були знайомі місцевим мешканцям. 

В сюжеті розповідалася історія молодого інженера, який працював над проєктом новітнього судна. У фільмі знімалися як місцеві актори, так і самі працівники заводу.

Розквіт телешоу і перше кабельне телебачення

Після розпаду СРСР телевізійна програма різко змінилася. На вулицях Садовій і Пушкінській (з 2022-го вулиця Миколи Аркаса), особливо по вівторках і четвергах, на вулицях ставало людно. Бо ж виходили нові випуски “Поля чудес” і всі йшли обговорювати, що виграв той чи інший учасник. Миколаївці тоді навіть жартували: “Якщо ти ще не багатий, то ти просто не знаєш слово!”

У 1992-му році в Миколаєві з’явилося перше кабельне телебачення. Це був переломний момент, бо ж раніше містяни дивилися всього кілька каналів, а тут – величезний вибір! Особливо популярним став канал “ТЕТ”. Він транслював іноземні фільми та мультфільми. 

Для дітей, які жили на Декабристів (з 2024-го – Захисників Миколаєва), де вулички прикрашені деревами й можна було бавитися з друзями, можливість подивитися “Черепашок-ніндзя” чи “Качині історії” виглядала справжнім дивом.

Тоді ж на миколаївському телебаченні з’явився неймовірно цікавий історичний цикл передач “Миколаївщина: Наша історія”. У випусках розповідали про культурну та історичну спадщину нашого регіону. 

В одній із перших серій розповідали про Ольвію. Це античне грецьке місто, розташоване на території сучасної Миколаївщини. В той час археологи продовжували роботу над розкопками. Інші випуски висвітлювали старовинні церкви та монастирі. Я-от знаменитий Миколаївський кафедральний собор. В ефірах також розповідали й місцеві легенди та міфи.

2000-ні роки

На початку 2000-х років телевізійні смаки миколаївців знову змінилися. Оскільки жителі нашого міста вже мали доступ до багатьох українських каналів, стали популярними національні телешоу. Як-от, наприклад, “Танці з зірками”. Тоді на Центральному ринку та в чергах до магазинів жваво обговорювалися танцювальні виступи. Деякі з миколаївців навіть робили ставки на те, хто залишиться у проєкті.

Завдяки популярності шоу на каналах “1+1” та “СТБ”, люди активно включалися у нові тренди. Вони підтримували улюблених героїв “Х-Фактору” та голосували за учасників “Україна має талант”. 

У 2005-му році місцевий телеканал запустив локальне шоу талантів “Миколаївські зірки”. Тут всі охочі мали можливість показати свої здібності. Конкурс набув популярності й привернув увагу миколаївців всіх поколінь. 

Переможців конкурсу часто запрошували виступати на місцевих святах. Їх навіть нагороджували запрошенням на національні шоу талантів. Це шоу стало справжнім шансом для миколаївців проявити себе на телевізійному екрані.

Телебачення у 2010-х роках

З розвитком інтернету популярність телевізора серед миколаївців трохи зменшилася. Та більшість відданих глядачів досі щовечора включали “1+1” або “Інтер”. Місцеві телеканали, такі як “НІС-ТВ”, дали можливість слідкувати за місцевими новинами. Миколаївці дивилися як проходять реконструкція Соборної площі та ремонт Варварівського мосту.

У 2010-х роках миколаївська програма “На причалі” стала справжнім майданчиком для обговорення місцевих проблем. В ефірі збиралися представники міської ради, активістів та експертів. 

Вони обговорювали та шукали шляхи вирішення найважливіших для містян проблем – від стану доріг до якості водопостачання. Випуски мали успіх, адже кожен із мешканців Миколаєва міг зателефонувати в студію і поставити своє питання.

Миколаївці продовжували активно обговорювати новини та суспільно важливі теми за обіднім столом або на лавочці біля дому. На вулицях міста все ще можна було побачити бабусь, які палко обговорювали політичні події, мовні питання чи рішення уряду. А джерелом їх інформації найчастіше виступали саме телевізійні новини. Хоч молодь дедалі більше обирала онлайн-стрімінгові сервіси, багато родин все ще підтримувала традицію вечірнього перегляду телевізора.

Сучасні тренди

Сучасний Миколаїв, як і інші міста України, вже не уявляє своє життя без інтернету. Проте, навіть в нашу епоху стрімінгових платформ та соцмереж, телевізор залишається частиною побуту для багатьох миколаївських родин. Але що ж зберігає інтерес до телебачення і як воно продовжує інтегруватися в сучасний міський ритм?

На приклад, старше покоління мешканців міста, що проживає в районі Лісків, Намиву чи в старих кварталах на вулиці Артилерійській, перегляд новин на “Суспільному” або “ICTV” є не лише джерелом інформації, а й певною мірою ритуалом. Місцеві новини, а особливо висвітлення подій в центрі Миколаєва та репортажі про роботу портів, навіть в кінці XXI століття залишаються темою для жвавих обговорень у кожному районі.

Крім того, розвиток місцевих телеканалів, таких як “НІС-ТВ”, допомагає зберігати зв’язок між жителями міста. Тут висвітлюють саме ті питання, які найбільше хвилюють миколаївців – зростання цін на ринках, оновлення шкіл та садочків, проблеми з транспортом у центрі міста… Такі новини викликають інтерес і активно обговорюються як у транспорті, так і під час зустрічей з друзями.

З 2019-го року на миколаївському телеканалі “МАРТ” запустили програму “Наше місто”. Вона стала справжньою хронікою сьогодення Миколаєва. Випуски показують реальне життя міста: культурні заходи, виставки, концерти, а також цікаві історії простих миколаївців.

Улюбленим випуском багатьох містян стала серія 2021-го року про незвичайне хобі одного жителя міста, який власноруч відновив старий маяк на острові Березань. Це був унікальний сюжет, який показав, як одна людина може зберегти частину історії для свого міста.

Хоч онлайн-платформи стають все більше й більше популярними, миколаївське телебачення залишається живим. Воно живе завдяки місцевим новинам, суспільно важливим темам і простим радощам, які несе перегляд улюблених передач у родинному колі.