Інтерес миколаївців до кіномистецтва ніколи не обмежувався лише переглядом цікавих стрічок. Найбільше проявитися в цій індустрії хотіли кіноаматори. Вони з’явилися в нашому місті ще у минулому столітті. У 1950-х роках. А поява доступної аматорської апаратури для зйомок фільмів лише посприяла можливостям творчих людей знімати кіно. Своє кіно… Більше читайте в матеріалі на сайті mykolaiv-trend.in.ua.
Кіноаматорський рух в ті часи проявився у вигляді масової й багатої можливостями “форми художньої самодіяльності трудящих”. У середині 1960-х років у Миколаєві почали проводитися цікаві фестивалі аматорських фільмів. Це забезпечувало обмін творчими досягненнями кіноаматорів. А їх було багато… Дуже багато…
Тематика кінофестивалів завжди була різною. Найрізноманітнішою… Але у всіх випадках теми стрічок, які демонструвалися глядачам, були “ідеологічно витриманими”. До прикладу, в 1969-му році фестиваль аматорських кінофільмів відбувся під гаслом “Профспілки – школа комунізму”. Вражаюче, правда ж?!
Художні фільми завжди повинні були відповідати ознакам мистецтва соціального реалізму. І, безумовно, це гальмувало розвиток кіномистецтва не лише в Миколаєві, а й у всій країні в цілому.
Про миколаївських аматорів
Талановиті миколаївські аматори створювали велику кількість поетичних замальовок, ліричних стрічок, художніх нарисів… Всі вони привідкривали внутрішній світ людини. Відображали світлі думки. Відображали справжні почуття.
Однак, в діяльності миколаївських кіноаматорів було не все так гладко. Бо високі ціни на обладнання та дефіцит якісної плівки теж впливали на розвиток мистецтва. Спеціально створена Центральна рада по кіно допомагала оперативно вирішувати проблеми із придбанням кіноплівки. Втім, її поставки були нерегулярними. Дуже нерегулярними…
Так, у 1968-му з виділених 15 тисяч погонних метрів обласною радою профспілок було отримано тільки 3 тисячі погонних метрів кіноплівки ОЧТ-45. Наступного ж року, 1969-го, при замовленні кіноплівки в кількості 17 тисяч погонних метрів, до кінця року отримали лише 10,27 погонних метрів. Це всього 30% від замовленої кількості. І так було постійно.
Часто миколаївські кіноаматори знімали свої стрічки на плівки, термін придатності яких вже сплив. Інколи ж, вони купляли кіноплівку на свої власні кошти. А вона була дороговартісна. Дуже дороговартісна… Через дефіцит…
Простір творчості миколаївських кінолюбителів
Питання вирішення поставок кіноплівки простіше було вирішити, якщо кіноаматори об’єднувалися в групи. А згодом групи кіноаматорів об’єднували в профспілки. Бо в Миколаєві вони вже були стихійними. А при обласних радах профспілок часто створювались й кіноклуби. Це розширювало можливості кіноаматорів. Як технічні, так творчі.
З 1 січня 1971-го року у Миколаєві запрацював обласний кіноклуб. Він мав на меті об’єднати зусилля кіноаматорів та подолати труднощі у створенні стрічок. Планували створити такий кіноклуб ще на початку 1960-х. Але він з’явився лише за десять років. Згодом цей кіноклуб перетворився у справжній простір творчості кінолюбителів. Простір миколаївських кінолюбителів.
Метою роботи кіноклубу стало покращення якості діяльності кіноаматорів та популяризація їх стрічок. Він успішно функціонував протягом 1971-1993-х років. Тут об’єдналися миколаївські кіноаматори та цілі студії. Їх було багато. Дуже багато.
В результаті своєї діяльності, кіноклуб мав добру матеріально-технічну базу. Його талановиті члени створили сотні фільмів. Сотні чудових стрічок. Їх ще й сьогодні із великим задоволенням переглядають українці, європейці та американці.
Проблеми миколаївського кіноклубу
Звісно ж, діяльність кіноклубу не обходилась й без проблем. Найчастіше це була недосконалість кіноапаратури та нестача фінансування… Крім цього, гострою проблемою кіноаматорів було копіювання шістнадцятиміліметрових фільмів. А все через те, що кіноаматори мали тільки оригінал фільму, а він швидко псувався. Дуже швидко псувався… Копію можна було замовити тільки в столиці. І за значні кошти. Яких вкрай не вистачало…
Але миколаївські інженери знайшли вихід із проблемної ситуації. Вони створили спеціальні пристрої для копіювання. До прикладу, Григорій Аврамович Бондаренко механічно з’єднав кінокамеру “Пентафлекс” з кінопроєктором “Україна”, переробив та пристосував для копіювання фільмів. Уявляєте?!
Багато кіноаматорів-членів обласного клубу знімали стрічки на власну плівку. Використовуючи власну апаратуру. І все через те, що якщо вони використовували плівку або кінообладнання клубу, то й готовий фільм вважався теж власністю клубу.
Після появи у Миколаєві цього простору можливостей, рух любителів кіно в нашому місті став масовим. Просто стихійним. Деякі кіноаматори й аматорські студії на підприємствах і організаціях об’єднали свої зусилля, тому якість і кількість кіноаматорських стрічок різко зросла.
Кінофестиваль і його переможці – 1970-ий
У 1970-му році в Миколаєві відбувся черговий фестиваль кіноаматорів. Фестиваль творчих людей! Він продемонстрував їх високу майстерність. Глядачі побачили, що можуть створювати по-справжньому талановиті миколаївці! І всі були вражені!
Особливо успішними були виступи кіностудії Будинку культури профтехосвіти. Під керівництвом Ігоря Міхеєва міські кіноаматори показали такі стрічки:
- “Етюди”;
- “Ленінське світло”;
- “Здрастуй, будова!”;
- “Його крила”.
Другий і останній фільм отримали найвищі оцінки. Вони завоювали перше місце.
Дуже цікаве кіно створювали аматори кіностудії морського торговельного порту “Бригантина”. Їх керівником був Борис Нестеровський. Сатирична картина “Малоактивні” та документальна стрічка “Море кличе” тоді вибороли друге місце.
А під керівництвом Федора Панова кіноаматори студії за стрічки “Викуп” та “Олімпіада праці” отримали заслужену третю премію.
Також на фестивалі була й заохочувальна премія. Її також було присуджено переможцям кінофесту – кіноаматорам студії Будинку культури будівельників, якими керував Віктор Акімов. Цю премію вони отримали за стрічку “Створено будівельниками”.
Про миколаївський кінофест 1975-го
Після появи обласного кіноклубу, кількість кінофестів невпинно збільшувалась. До прикладу, в 1975-му році в Миколаєві відбувся фестиваль, присвячений 30-річчю Перемоги. Тоді глядачам продемонстрували публіцистичні фільми. І, до слова, ці стрічки добре показали високий рівень майстерності кіноаматорів. Публіка була вражена!
Найвищу оцінку за високу ідейність та актуальність, а відповідно і перемогу, виборов документальний фільм “І за того хлопця”. Його створила народна кіностудія “Корабел”. У фільмі розповідалася історія молодих миколаївських корабелів, які взяли до своєї бригади героїв війни й кожен день відпрацьовували за них трудові норми.
Дуже високу оцінку отримала також аматорська стрічка “З ім’ям героя”. Тут розповідалося про наступність бойових традицій. В міській пресі описали цю кінокартину як “точну, образну, хвилюючу”.
Ще одна картина – “Солдатська слава” розповідала теж про війну. Про криваву війну…. Про кавалера трьох орденів Слави Олександра Лященка та його стійку волю. В результаті війни, він став інвалідом. Він втратив ногу… Та, не кинув своїх побратимів. Він залишився в лавах своєї бригади й продовжив працювати.
