Що ви знаєте про кіно? А про історію кінематографа в нашому рідному Миколаєві? Вона розпочалася менше ніж через рік після того, як зародився світовий кінематограф. 28 грудня 1895-го року. Цей зимовий день увійшов у історію світового кіно. Тоді два брати Люм’єри – Огюст та Луї, провели перший синематографічний сеанс. Ця без сумніву велика подія пройшла у столиці Франції, у Парижі.
Можливо це й дивно, але за вісім місяців після цього модний синематограф вже дістався й нашого Миколаєва. Перший справжній кіносеанс пройшов тут 4 серпня 1896-го року. Це історичне дійство відбулося в театрі Якова Шеффера.
В результаті кінопоказу глядачі залишилися з купою негативних емоцій. Вони були вкрай незадоволеними… І заїжджим гастролерам, які продемонстрували у Миколаєві дивовижний фільм, замість щирої подяки від публіки дісталися лише протести у вигляді свисту та шикання.
Більше цікавинок про зародження та долю кінематографа в Миколаєві – читайте в матеріалі на сайті mykolaiv-trend.in.ua.
Зародження синематографа в Миколаєві
Починаючи від 4 серпня 1896-го року, так-так, від того самого першого кіносеансу в орендованому театрі Якова Шеффера, миколаївський синематограф пережив немало. В його історії були різні часи. Дуже різні…
Вже восени того самого 1896-го миколаївці масово ходили на кіносеанси. Розкуштувавши новинку, їм сподобалося. Неабияк сподобалося! Бо ж що іще було робити у старому Миколаєві? В той час із розваг тут був один-єдиний театр… А в репертуарі синематографа були видовища. Захоплюючі видовища!
Перші 20-метрові стрічки демонстрували глядачам “Прибуття поїзда”, “Венеру в раковині”, “Политого поливальника”. А рухомі картинки на екрані щоразу дивували й захоплювали. Незабаром серед миколаївців прокинувся смак до синематографа.
На сеанси приходили як чоловіки, так і жінки. Приводи сюди навіть дітей та підлітків. Вже згодом стрічки знімали на потребу публіки. Тож вони стали трішки довшими і цікавішими. І їх назви просто зачаровували: “Купання придворних дам”, “Вибір живого товару для гарему”, “Невірна дружина, захоплена під час злочину”, “Полювання на бліх” тощо.
В жовтні 1901-го року в тому ж орендованому театрі Якова Шеффера за один сеанс показували 50 “кращих картин”, а в травні 1903-го – аж 100! Уявляєте?! Простим миколаївцям було неабияк цікаво глянути на полювання на слонів, на парадний виїзд японського імператора, коронування царя Миколи ІІ, незвичну для них африканську природу, різноманітні столиці світу… Це було справді вражаюче!
Попит на кінематограф
Перший стаціонарний кінотеатр у Миколаєві був розміщений по вулиці Шевченка, 64. Він тут з’явився у 1906-му році. Цей кінотеатр називався “Електробіограф”. А ще колись тут було Миколаївське відділення Російського Імператорського Технічного Товариства. Його власник А.Е.Боярський орендував на другому поверсі зал для показу фільмів.
Особливим попитом серед містян користувалися драми та мелодрами: трепетне кохання, підступна зрада, кохання-відрада, розлучниця-смерть… Та із великим задоволенням люди йшли й на смішні комедії.
Ціни квитків були високими. Ложа на 4 особи коштувала 2 карбованці 50 копійок. Місця у першому ряду – 50 копійок, другому – 35 та в третьому – 20 копійок. Для порівняння, середня заробітна плата місцевих робітників за 1 день становила 1 карбованець.
І, не дивлячись на високі ціни, в “Електробіографі” завжди було багато глядачів. Тож кінобізнес у старому Миколаєві виявився доволі прибутковим. Як наслідок, з часом ілюзіонів тут сильно побільшало.
Різноманіття миколаївського синематографа
Синематографу в нашому місті було багато… Дуже багато. До прикладу, на повороті вулиці Микільської був збудований двоповерховий будинок російського купця, на прізвище Гончаров. На першому його поверсі були розташовані різноманітні магазини. Серед них був і дуже популярний ковбасний магазин “Грунта”.
На другому ж поверсі розташовувався електротеатр під назвою “Ілюзія”. Його відкрив А.К.Зеленський. У 1906-му році. Ця будівля не збереглася до наших днів. Її було зруйновано. Майже повністю зруйновано… На цьому місці ще під час окупації нашого міста “Червоною армією” було зведено будинок моделей “Аеліта”.
За рік, у 1907-му, на перехресті вулиць Спаської та Соборної у будинку Рюміних було відкрито театр-ілюзіон. На жаль, ця будівля теж не збереглася до наших днів. Тепер на цьому місці стоїть стара “сталінка”. А за часів московського царизму тут був розміщений кінотеатр “Хроніка”.
Новий синематограф було названо “Ілюзіон”. Його відкрили відставний осавул 7-го Донського козачого полку Михайло Павлович Іловайський та гомельський міщанин Леонтій Людвігович Коносевич – відомий у Миколаєві фотограф та власник двох фотоательє.
В тому ж 1907-му році на Набережній запрацював “Оперний театр-ілюзіон” Г.К.Зайлера. Його відкрили у спеціально збудованій будівлі. Про цей “Оперний театр-ілюзіон” багато писали у місцевих газетах. Повідомлялося, що тут найдорожче і найдосконаліше обладнання.
Кіносеанси в “Оперному театрі-ілюзіоні” йшли з шостої до одинадцятої години вечора. Безперервно. Єдине, чим були незадоволені глядачі, це саме “оперний профіль”. Тож власникові довелося змінити специфіку та розмістити тут новий “Електро-біоскоп”.
Кіношне життя миколаївців
Вулиця Соборна була в ті часи була центром миколаївського синематографу. До березня 1917-го, до Російської революції, тут функціонували одразу чотири ілюзіони. Вони були розміщені буквально за десяток метрів один від одного – на перехрестях з вулицями Микільської та Спаської.
У 1911-му році на перехресті вулиць Соборної та Микільської у будинку Черенкова відкрився черговий ілюзіон. Він назвався “Олімп”. За радянських часів тут розміщувалася філармонія. Однак, ця будівля також не збереглася до наших днів. Зараз на цьому місці стоїть багатоповерхівка з міським виставковим залом.
Наступного року, у 1912-му, на розі Спаської, там де нині квітковий базар, відкрився ще один синематограф – театр мініатюр “Ермітаж”. А щоб мешканці околиць нашого Миколаєва теж могли насолодитися кіномистецтвом, було відкрито ще два кінотеатри. На перехресті Радісної та Малої Морської й в районі Саду тверезості №2 (колишній парк ім. Г.І. Петровського, нині – Народний сад). Перший був розташований у пристосованому приміщенні при притулку для бездомних, другий – обслуговував Слобідку.
До Російської революції у 1917-му, кіношне життя у Миколаєві текло своєю чергою. Одні кінотеатри закривалися, інші відкривалися, змінювалися їх власники, переміщалися з одного приміщення в інше…
Як бачимо, попит на кінобізнес у Миколаєві був неабиякий. Комусь із тогочасних підприємців ця справа принесла величезні доходи і, як наслідок, благополучне забезпечене життя. Втім, для когось синематограф обернувся трагедією.
Так, у грудні 1908-го року в сусідньому Херсоні покінчив з життям власник кількох ілюзіонів Г.К.Зайлер. Він застрелився після пожежі в будинку одного з його ілюзіонів. Тоді він зазнав збитків на 25 тисяч карбованців, і, ймовірно, не знайшов виходу з цієї складної ситуації… А ще за рік до цієї трагедії він відкривав надсучасний “Оперний театр-ілюзіон” на Миколаївській набережній.
