Спочатку в Миколаєві кіно було німе… Абсолютно німе. І чорно-біле. То була лише беззвучна рухома картинка на дуже не великому екрані. І дивитися його було не зовсім комфортно.
Та, в кінозалі не було тихо. Бо ж дзижчав кіноапарат. Та й глядачі не стримували свої кашлі-чихи, сміх та найрізноманітніші коментарі. Через це у 1913-1914-х роках в миколаївських кінозалах з’явилося піаніно. Тапери супроводжували музикою картинку, яка рухалась на екрані.
Фільми в місцевих кінотеатрах показували частинами. Бо кіномеханікам час від часу потрібно було перезаряджати кіноапарат. І в цей час глядачі нудьгували. Тоді власники ілюзіонів стали запрошувати співаків, музикантів та артистів розмовного жанру, щоб вони розважали публіку під час технічних перерв. Так, у 1916-му році в “Ермітажі” для кіноглядачів виступав популярний радянський артист Леонід Утьосов.
Більше історичних цікавинок та невідомих фактів про розвиток кінематографа в Миколаєві – читайте в матеріалі на сайті https://mykolaiv-trend.in.ua/uk/.
Відкриття “Великого кінотеатру” в Миколаєві
В грудні 1913-го року в Миколаєві трапилась небачена до цього часу культурна подія. Тоді було відкрито новий великий кінотеатр. Його так і називали “Великий кінотеатр”. До цієї події навіть було присвячено замітку в міському виданні “Миколаївська газета”.
“Глядацька зала вражає своєю величиною… розрахована на 1 500 місць (на 330 місць більше, ніж у театрі Шеффера). Все оздоблення залу виконано в модному стилі “модерн”, з гарним прикрашанням стелі й кесонними ліпними прикрасами. Будівля має великий стильний вестибюль і два фойє для очікування; У підвальному поверсі під залом для глядачів є величезне приміщення, в якому дирекція передбачає обладнати “американський бар”, за прикладом столичних кінотеатрів”, – писали в газеті.
Він був розташований на перехресті вулиць Спаської та Соборної, на місці старого “Ілюзіону”. Так-так, у будинку Рюміних. Але для “Великого кінотеатру” його перебудували. Тепер його власником був М.П.Іловайський. До речі, будівництво Великого кінотеатру обійшлося в 120 тисяч карбованців. Це нечувана сума! А особливо для того часу.
До слова, старий “Ілюзіон” був відкритий у 1907-му році. Його власниками були осавул 7-го Донського козачого полку Михайло Павлович Іловайський та гомельський міщанин Леонтій Людвігович Коносевич – відомий у Миколаєві фотограф та власник двох фотоательє.
На жаль, ця історична будівля не збереглася до наших днів. Тепер на цьому місці стоїть стара “сталінка”. А за часів московського царизму тут був розміщений кінотеатр “Хроніка”.
Миколаївська кіноіндустрія в СРСР
Миколаївські ілюзіони функціонували до 1917-1920-х років. А що трапилось потім? Потім наше місто опинилося під окупацією СРСР. Тодішня влада націоналізувала всі приватні кінотеатри.
Так, у 1923-му році в Миколаєві були створені два кінотеатри – “Перше Держкіно імені Ілліча” та “Друге Держкіно імені Томського”. Це на честь старого більшовика, ленінського соратника. І жодних буржуазних сентиментів.
На порядку денному в молодій державі стояла крилата фраза вождя революції: “Найважливішим з мистецтв для нас є кіно”… Хоча сьогодні її відносять до хибних цитат. Історики стверджують, що насправді вона звучала так:
“Поки що народ безграмотний, з усіх мистецтв найважливішими для нас є кіно та цирк”.
У 1934-му році “Перше Держкіно” отримало назву “імені Ілліча”, а колишнє Друге Держкіно перейменували за суднобудівним заводом. Тож відтепер кінотеатр називався “імені Марті”.
На перехресті вулиць Декабристів та колишньої Першотравневої (нині – проспект Центральний) у 1939-му році було відкрито ще один кінотеатр. Це вже третій за часів окупації СРСР території сучасного Миколаєва. Він називався “Жовтень”. Тепер на цьому місці розташований “Піонер”.
Так із трьома кінотеатрами наш Миколаїв і дожив до початку Другої світової війни. Окупація міста гітлерівськими військами тривала з 1941-го по 1944-ий роки.
Кіно під час війни
Після початку Другої світової війни два кінотеатри Миколаєва були знищені. Їх спалили радянські військові частини. Це щоб противнику нічого не дісталося. А для “потреб” миколаївців залишився лише один “Жовтень”.
А ось гітлерівці, які окупували наше місто, відкрили кінотеатр під назвою “Делі”. Тут показували людям трофейне та німецьке кіно. І нічого більше! “Делі” був розміщений по вулиці Мархлевського (тепер це вулиця Адмірала Макарова) у старому будинку. У дуже старому будинку… Він потребував ремонту. Негайного! Нині на місці вже не існуючого кінотеатру “Делі” знаходиться “Макдональдс”.
А після Другої світової цей кінотеатр відреставрували та перейменували. Так він перетворився в “Дружбу”. А миколаївська “Дружба” радувала містян ще багато років.
В ХХ столітті при миколаївських кінотеатрах існувало навіть кінопересування. Воно було створене з метою поширення кіномистецтва серед народу. Кінопересування обслуговувало кіносеансами різноманітні колгоспи, гуртожитки, підприємства, навчальні заклади…
Передовиків-стаханівців навіть нагороджували “індивідуальним переглядом” фільму – кінопересування приїжджало додому, і улюблене кіно дивилися всією родиною.
Миколаївська кіноіндустрія після Другої світової
З кінця 1940-х і протягом 1950-х років у Миколаєві тривав справжній “кіношний бум”. По всьому місту відкривалися нові кінотеатри. Просто один за одним. Вони були повсюди. Їх було безліч. Були в Миколаєві також і літні кінотеатри. А тепленькі миколаївські вечори та чорні ночі лише сприяли перегляду фільмів просто неба.
У 1946-му році було відкрито кінотеатр під назвою “Сталінець”. Він розміщувався на перехресті вулиць Спаської та Малої Морської. Просто в приміщенні колишньої церкви.
Наступного року, 1947-го, на перехресті Мархлівської та Різдвяної було відкрито кінотеатр для дітей. Він називався “Піонер”. А розміщувався в будівлі колишньої караїмської кенаси.
У 1948-му році по вулиці Кірова розпочав працювати ще один кінотеатр – “1 травня”. Тепер вже кіномистецтво охопило ще одну околицю Миколаєва – мікрорайон Водопій.
І, до слова, було в нашому місті навіть таке, що за один день в кількох міських кінотеатрах демонстрували один і той самий фільм. В такому випадку кінострічки доводилося оперативно доставляти з одного кінотеатру в інший. Тож миколаївці використовували будь-який транспорт, чи то велосипед, чи то підводу… Інколи навіть просто бігли!
Про літні кінотеатри Миколаєва
В 1950-х у Миколаєві відкрилося близько десятка літніх кінотеатрів. То були:
- “Спорт” – на вулиці Спортивній неподалік яхт-клубу;
- “Миколаїв” – на Новому Водопої;
- “40 років ВЛКСМ” – у парку Перемоги;
- “Перемога” – на перехресті вулиць Спаської та Різдвяної;
- “імені Фрунзе” – на перехресті вулиць 7-ої Поперечної та Фрунзе;
- “Літній” – на перехресті вулиць 6-ої Слобідської та Скороходова.
Найбільшим попитом серед них користувався кінотеатр “Перемога”. Його вхід був прикрашений красивою аркою. Нині на місці колишньої “Перемоги” розташований квітковий базар. До слова, п’ять літніх миколаївських кінотеатрів функціонували навіть у зимовий період.
А коли у нашому місті з’явився найбільший за розмірами кінотеатр, при ньому також створили й літню залу для демонстрації кіносеансів. То був кінотеатр імені Ілліча. Він знаходився на перехресті вулиць Мархлівського та колишньої Радянської (сьогодні – Соборна).
