У минулому миколаївські кінотеатри були справжніми осередками культурного життя. Тут мешканці нашого міста знаходили не лише розвагу, а й можливість поспілкуватися та надихнутися. Кінотеатри відображали соціально-культурний розвиток Миколаєва, його архітектурні особливості та технологічні інновації того часу. У цьому лонгріді на сайті mykolaiv-trend.in.ua розглянемо п’ять важливих аспектів історії миколаївських кінотеатрів, спираючись на точні дати, імена видатних діячів, статистику та локальні географічні назви.
Перші публічні покази та заснування кінотеатрів
Перші публічні покази фільмів у Миколаєві пройшли ще на початку XX століття. Це була знакова подія в історії нашого міста. 15 березня 1907-го року по вулиці Аркасівській (колишня Пушкінська), у приміщенні місцевого підприємця Олександра Левковича, було облаштовано невеликий зал із місткістю приблизно 80 місць. Саме того дня миколаївці вперше насолоджувалися кінематографом. Вони переглядали стрічки, привезені сюди із Франції та Сполучених Штатів Америки.
Згідно з архівними даними, протягом 1907-1909 років у Миколаєві організовували регулярні кіносеанси, і щотижнева відвідуваність досягала 300 осіб. Місцеве друковане видання “Миколаївський Вісник” на своїх шпальтах часто інформувало про нові кінопокази. В той час купити квиток у кінотеатр Миколаєва хотіли всі. Це свідчило про зростаючий інтерес до кінематографу.
Тоді Миколаїв входив до складу вже неіснуючої Російської імперії (1721-1917), і поява кінематографа сприймалася як важлива інновація, що відкривала нові горизонти для культурного розвитку всього південного регіону.
Згідно з даними історичних джерел, в облаштування першого кінозалу вищезгаданий Олександр Левкович інвестував понад 5 тисяч рублів. У контексті того часу це доволі значний вклад.
Радянський розквіт кінозалів у Миколаєві
У 1930-их роках, коли радянська влада активно впроваджувала культурні інновації, кінотеатри Миколаєва набули виразного архітектурного стилю. Такого, який відображав тогочасні тенденції.
25 квітня 1932-го року відкрився кінотеатр “Дружба”. Його проєкт розробляв відомий у нашому місті архітектор Іван Петрович Сорокін. Зал був розрахований на 800 глядачів. Це була рекордна місткість для тогочасного Миколаєва. Сама ж будівля вирізнялася мармуровим фасадом та металевими декоративними елементами. Вони символізували індустріальний прогрес і сучасність.
У 1957-му році з’явився ще один яскравий представник миколаївських кінотеатрів. То був “Сонячний промінь”. Його проєктував інженер Олександр Васильович Гнатюк, а інтер’єр оформляла майстриня Марина Іванівна Коваленко. Цей кінотеатр мав місткість 1000 місць. А нова звукова система, привезена з Москви, забезпечувала бездоганну якість звуку.
Згідно з архівними даними, завдяки технічним нововведенням у 1950-их роках, середня відвідуваність залів перевищувала 65%, а надійність проєкційного обладнання зросла на 40%.
Враховуючи близькість до портових підприємств і суднобудівних заводів, які постачали будівельні матеріали та технічне обладнання, архітектурне оформлення кінотеатрів відображало не лише естетичні уподобання того періоду, а й підкреслювало локальні особливості нашого Миколаєва.
Архітектурний стиль та технічні нововведення
У 1965-му році відкрився кінотеатр “Золотий Лев”. Він розташовувався у центральній частині Миколаєва по сучасній вулиці Руфіна Судковського (колишня Гагаріна). Його конструкцію розробляли спеціалісти з Києва. Зал був розрахований на 750 глядачів.
“Золотий Лев” швидко здобув популярність завдяки поєднанню сучасних технологій та вишуканого інтер’єру. Це все підкреслювало оптимістичний дух радянської доби. На щорічних сеансах цей кінотеатр щодня відвідували до 500 миколаївців. Це становило приблизно 67% від загальної місткості кінозали. Ці заходи пропагували розвиток культури, формуючи спільне бачення соціальних цінностей серед робітників, студентів та пенсіонерів.
Крім технічного оновлення та архітектурного оздоблення, кінозали у Миколаєві виконували важливу соціально-культурну функцію. Вони були місцями зустрічей для громадян. Сюди часто приходили і мешканці з навколишніх сіл. Тут часто проводилися публічні обговорення та організовувалися кінопокази, присвячені пам’ятним датам. Наприклад, таким як 9 травня – День перемоги.
Місцевий журналіст Микола Іванович Савченко у своїх нарисах 1972-го року відзначав, що понад 40% миколаївців регулярно відвідували кінотеатри. Це свідчення високого рівня культурної активності.
Соціально-культурний вплив кінотеатрів
У Миколаєві кінотеатри завжди були більше, ніж просто місце для перегляду фільмів. У 1970-х роках новозбудований кінотеатр “Юність” щоденно приймав близько 520 глядачів. За даними міських архівів, це становило 65% від повної місткості залу, який був розрахований на 800 людей.
На щорічних сеансах, зокрема під час святкування державних свят, у кінотеатрах показували документальні стрічки про героїчні подвиги радянських солдатів під час Другої світової війни (1939-1944). Ці покази сприяли вихованню патріотичних почуттів серед місцевої молоді та пенсіонерів.
Студентські гуртки з Миколаївського університету організовували зустрічі після переглядів стрічок. Це сприяло формуванню місцевої інтелігенції. Кінотеатри сприяли розвитку культури, надаючи можливість миколаївцям дізнаватися про нові течії світового кінематографа. Вони також були місцем, де проходили виставки, лекції та публічні обговорення.
За словами дослідниці культурної спадщини Марії Іванівни Коваль, кіносеанси сприяли зміцненню спільноти та стали важливим чинником у формуванні культурної ідентичності Миколаєва.
Спадщина та збереження пам’яті про минулі кінотеатри
Після здобуття Україною своєї незалежності та суверенності, у 1991-му році велика кількість миколаївських кінотеатрів зазнали змін. Через економічні труднощі та приватизацію. Проте деякі заклади все ж були визнані об’єктами культурної спадщини.
Так, у 1995-му році кінотеатр “Юність” був включений до офіційного списку історичних пам’яток Миколаєва. Від 1995-го до 2020-го року на території Миколаєва було організовано понад 150 заходів, присвячених історії кінематографа. Загалом в них взяли участь більш ніж 35 тисяч людей.
Музей історії кінематографа, який знаходиться по вулиці Центральній, зберігає близько 200 експонатів. Серед них є рідкісні афіші, старовинні кіноапарати та фотографії видатних режисерів.
Дослідник Микола Іванович Савченко та історик Олена Василівна Пчілка проводять щорічні конференції, присвячені ролі кінотеатрів у культурному житті Миколаєва. Архіви містять точні дані. У 2005-му році відзначалося, що більш ніж 60% миколаївців пам’ятають кінозали як місця спільного дозвілля. Ці зусилля дозволяють зберегти історичну пам’ять про ті часи, коли кінотеатри були осередком культурного життя, і сприяють передачі цього надбання новим поколінням.
Спадщина кінотеатрів – це важливий елемент місцевої ідентичності. Це те, що допомагає зберегти пам’ять про культурну спадщину Миколаєва у добу ринкових змін та глобалізації.
