В роки окупації “Червоною армією” земель сучасного Миколаєва, як в принципі й всієї території України, кіно вважали чи не найкращим пропагандистом. І це в загальнодержавних масштабах! Через це особлива увага тодішньої окупаційної влади приділялася поширенню інтересу людей до кіномистецтва.
В 1950-ті роки кількість шанувальників кіноіндустрії серед миколаївців значно збільшилась. Та, крім цього активно розвивалася у нас і кінодокументалістика. Але шлях фільму до глядача був непростим. Дуже непростим… Бо ж радянська ідеологічна система намагалася контролювати всі сфери життя громадян. А особливо кіноаматорство. Це як “особливу форму художньої самодіяльності трудящих”.
Неоціненну допомогу миколаївським кіноаматорам надавали профспілки. Вони організовували огляди кінострічок. Різноманітних – художніх, документальних, науково-популярних, навчальних… Така робота проводилась як в самому Миколаєві, так і в загальносоюзному масштабі.
Більше про життя миколаївської кіноіндустрії в період після Другої світової війни й аж до сьогодення – читайте в матеріалі на сайті mykolaiv-trend.in.ua.
Бум 1950-х в кінематографі
В середині минулого століття у Миколаєві був просто бум на кіно. Кінотеатри були повсюди. Майже на кожному кроці. Дивитися кіно ходили всі. Абсолютно всі. Всі миколаївці. Від малого до великого. А який же широкий був асортимент фільмів?! І про кохання, і про мистецтво, й кримінал, і комедії… Вибрати точно було з чого!
В 1950-х роках на території нашого міста було відкрито десяток літніх кінотеатрів. Бо теплі літні вечори та чорні зоряні ночі лише сприяли затишним переглядам кіно просто неба. А якщо додати до цього міксу ще й компанію веселих друзів та газировку, то завжди виходила купа незабутніх емоцій! А потім про ці розваги миколаївці розповідали своїм дітям. Так-так, нашим батькам.
В ті ж роки відкрився також і найбільший у всьому Миколаєві кінотеатр “імені Ілліча”. Він був розташований на перехресті вулиць Мархлівської та Радянської. До речі, тут також була спеціально облаштована тераса для перегляду фільмів просто неба.
Тоді ж у Миколаєві по вулиці 8-Військовій з’явився кінотеатр “імені Комсомолу” та по вулиці Чкалова (між 5-ю та 6-ю Слобідськими) кінотеатр “імені Горького”. У 1958-му для миколаївців відкрили свої двері “Хроніка” та “Піонер”. Щодо останнього, то він знайомий багатьом поколінням жителів нашого міста. То був дитячий кінотеатр з двома красивими залами – “синім” та “зеленим”. Загалом тут було 460 місць.
Наступного, 1959-го року в Миколаєві з’явився перший широкоекранний кінотеатр. Ним став “Дружба”. Його перебудували з кінотеатру “Делі”.
Неабияким досвідом початку 1960-х років стала організація при профспілкових клубах і будинках культури дитячих кінотеатрів. Насамперед вони мали профорієнтаційне спрямування і сприяла розвитку життєвої компетентності молодого покоління.
Унікальність таких кінотеатрів полягала в тому, що вони обслуговувалися винятково школярами старших класів. Підлітки були касирами, контролерами, черговими, кіномеханіками, прибиральниками приміщень… А функції директора дитячого кінотеатру виконував старший черговий школяр. Щоб це захоплення не заважало навчальному процесу, заклади такого типу працювали лише у вихідні.
Наслідки Другої світової та кінематограф
Як пояснювався бум кінематографа в 1950-х? А все просто! Післявоєнна відбудова. Бо ж під час відходу фашистських військ з Миколаєва, у 1944-му, вони майже все тут розікрали й зруйнували… Будівлі, підприємства, школи, святі місця, людські долі… Аби приховати свої страшні злочини.
Після Другої світової війни у нашому місті будували все. Абсолютно все. Нові підприємства, освітні заклади, церкви, будинки та й цілі мікрорайони… Простим миколаївським робітникам теж хотілося хоч якогось культурного відпочинку, а кінотеатрів тоді у місті вкрай не вистачало – “Хроніка” була розрахована на 170 місць, “імені Комсомолу” – на 280, “імені Фрунзе” – на 550. Тож на кінобізнес, як бачимо, був серйозний попит.
Маємо надію, що після звільнення всіх тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, серед яких і частина Миколаївщини, наша держава так само відбудується й розквітне.
Про “Батьківщину” та “Юність” в Миколаєві
У 1962-му році відбувся новий великий прорив у культурному житті нашого Миколаєва. Тоді почав свою діяльність кінотеатр “Батьківщина”. Та, то був не простий кінотеатр, а широкоекранний. Від глядачів відбою тут не було. Тож згодом кінотеатр “перекваліфікувався” на широкоформатний.
Для Миколаєва та миколаївців “Батьківщина” особлива. Вона має свою унікальну “біографію”. Ця будівля залишилась в історичній пам’яті нашого міста як театр Н.Д.Лебедєва – режисера, антрепренера, який почав це будівництво. Театр мав почати свою роботу ще в 1912-му. Однак, тоді не вистачило коштів на завершення проєкту. І ось такий недобудований та в абсолютній невизначеності він простояв півстоліття. А в результаті, коли майже всі надії щодо його долі були втрачені, театр з’явився у новому статусі.
У 1971-му році в Миколаєві збудували перший широкоформатний кінотеатр. Так-так, саме збудували. Бо до цього часу всі наявні миколаївські кінотеатри організовували з старих будівель. Просто реставруючи та облаштовуючи їх. Так з’явився кінотеатр “Юність”. Він був розрахований на 1 200 місць.
У 1976-му розпочав функціонувати ще один широкоформатний кінотеатр. Тепер це була “Іскра”. Тут було лише 600 місць. Вдвічі менше ніж в “Юності”. Так кінодозвілля охопило два великі мікрорайони Миколаєва – “Ліски” та ЮТЗ.
Кінематограф у 1980-х
Миколаївські 1980-ті роки запам’яталися містянам роботою не лише великих, а й маленьких кінотеатрів. Їх було багато. У різних частинах міста. “Праця”, “Промінь”, “Світ”, “Широка Балка”, “Ровесник”…
В 1986-му на 13-ій лінії з’явився кінотеатр “Космос”. Він був великий та сучасний. А в Жовтневому районі Миколаєва тоді збудували справжнісінький кінотеатр-теплохід. Його називали “Альбатросом”. Він був спеціально для дітей. Вони дивилися тут різноманітні мультфільми.
Якщо точніше, то це працівники глиноземного заводу та суднобудівного заводу “Океан” відремонтували старий теплохід на підводних крилах і переобладнали його у кінозал.
Кіношне життя у ХХІ столітті
На піку кіношного життя кількість кінотеатрів у Миколаєві досягала 20. А ближче до 2020-х їх лишилося лише три – “Піонер”, “Батьківщина”, “Мультиплекс”. І знову три… Як під час німецької окупації.
До речі, Multiplex – це найбільша мережа кінотеатрів в Україні. Вони з’явилися у 2003-му році. Втім, до Миколаєва новинка докотилася лише у 2007-му. Multiplex розташувався на третьому поверсі Торгово-розважального центру “Сіті-Центр”, що по вулиці Садовій.
На урочистому відкритті величного кінотеатру миколаївцям демонстрували фільм “Код да Вінчі”. Пам’ятаєте? Це була новинка, ще небачена у місті. Модерний чотирьохзальний кінотеатр запропонував сучасні технології демонстрації фільмів.
Кінотеатр забезпечили акустичними системами та підсилювачами зі США, комфортабельними кріслами з Італії, кінопроєкторами з Німеччини, екранами та цифровими процесорами з Великобританії…
У XXI столітті в наше життя увійшов цифровий кінематограф – з його високою роздільною здатністю зображення, стереозвуком, чудовим кольоровідтворюванням, спецефектами та відеографікою.
