Пропаганда – це потужна зброя. Надпотужна… Це зброя масового впливу. Тепер це новини, різноманітні урядові повідомлення, історичні огляди, псевдонаука, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати, афіші…
Але якою ж була пропаганда минулого? От, наприклад, у минулому сторіччі? Тоді, за часів панування московського царизму на землях Миколаєва та всієї України найдієвішим методом пропаганди було кіно. Бо його любили всі. А з приходом радянської влади інтерес суспільства до кіноіндустрії лише збільшився. І цьому приділялася особлива увага.
Більше про діяльність кіноіндустрії з присмаком радянської пропаганди у Миколаєві – читайте в матеріалі на сайті mykolaiv-trend.in.ua.
Про перший кінофестиваль
У 1958-му році вперше у Миколаєві пройшов кінофестиваль. Тоді показували науково-популярні стрічки на будівельну тематику. Кінофестиваль тривав з травня і аж до липня. І глядачам сподобалося. Все дуже сподобалося… За цей час було проведено 21 кіносеанс.
Фільми показували в чотирьох клубах та будинках культури. Демонстрували стрічки також і в міському будівельному технікумі. Той кінофест був організований обласною радою профспілок спільно з кінопрокатом і Миколаївбудом. А його підготовкою займалися понад 4 000 миколаївців.
Згідно з програмою кінофестивалю, глядачам продемонстрували прорецензовані стрічки:
- “Будівельний конвеєр”;
- “Теслярські роботи”;
- “Машиністи будівельних кранів”;
- “Механізація штукатурних робіт”;
- “Техніка безпеки на будівництві”;
- “Збірний залізобетон в житловому будівництві”;
- “З досвіду промислового та житлового будівництва”;
- “Бетонні роботи”;
- “Нове в штукатурних і малярних роботах”.
Як ми уже писали, кіномистецтво було одним з найбільш ефективних засобів масового впливу на свідомість людей. На виховання молодого покоління…. Так і виростали наскрізь просочені пропагандистською політикою діти. Тож радянська влада і її представники були неабияк зацікавлені у розширенні кіномережі. В цьому питанні було прийнято рішення задіяти республіканські та обласні ради профспілок.
Обласна рада з кіно і її діяльність
У 1967-му році було створено Обласну раду з кіно. Її метою було вирішення питань устаткування та експлуатації профспілкової кіномережі цілої Миколаївської області. Обласна рада з кіно була створена при Миколаївській обласній раді профспілок.
Звіти, які підгодовувала Центральна рада по кіно створювали загальне уявлення про експлуатацію кіноустаткування та кількість проведених кіносеансів в Миколаєві та в селах Миколаївщини в кінці 1960-х – початку 1970-х років. З цього окупаційна радянська влада й робила висновки про інтерес глядачів до кінематографа. Та про ефективність пропаганди.
До прикладу, в жовтні – грудні 1967-го року в Миколаєві в профспілковій кіномережі було 20 кіноустановок в палацах, будинках культури й в клубах. Так, за рік кількість кіносеансів для дітей сягала 446, а для дорослих – 2 094. Згідно зі звітами Обласної ради по кіно, кількість відвідувань кіносеансів за той самий рік склала 216,3 тисячі дорослих осіб та ще 57,8 тисячі дітей.
Тож любов до радянської “Батьківщини”, царя та партії миколаївцям прививали ледь не з пелюшок. Та, масова пропаганда – це ще не все. Бо на кіноіндустрії ще й добре заробляли. Миколаївці платили за те, щоб отримати свою порцію радянської пропаганди. Уявляєте?! Валовий збір від продажу квитків тоді складав 64,2 тисячі карбованців. Нечувана сума! А особливо для того часу.
Кіномережі Миколаєва та Миколаївщини
До складу Миколаївської міської кіномережі у 1967-му році входили:
- Будинок культури імені Жовтневої революції;
- клуб імені Ольшанського;
- Будинок культури імені 40-річчя Жовтня;
- Будинок культури імені Чигріна;
- клуб комбінату хлібопродуктів;
- Будинок культури будівельників;
- клуб Комунарів, клуб на Сухому Фонтані;
- парк імені Петровського (літній майданчик);
- клуб імені О.Гмирьова, клуб імені Бондаренка.
Сільська кіномережа включала в себе клуби у Баштанському районі (в радгоспах “Добра криниця”, “Виноградівський”, “Баштанський”), в Арбузинському (в радгоспах “Комсомолець” та “Агрономія”), у Братському, Врадіївському, Єланецькому, Березнегуватському, Веселинівському, Вознесенському, Доманівському тощо.
Обласна рада з кіно час від часу проводила тематичні покази стрічок, різноманітні кінофестивалі, вечори великих програм… І так, по-справжньому великих. Завжди перед початком самої кіноподії глядачі слухали промову передовиків виробництв, керівників підприємств, ветеранів праці та представників місцевої влади. Вгадайте про що вони говорили? Так-так, акцент завжди робився на любов до своєї “Батьківщини”, царя та партії…
Так перегляд фільмів став невід’ємною частиною діяльності більшості клубів та профспілкових ДК. І це не лише в Миколаєві. А й у цілій області. Обов’язковими до перегляду були навчальні, хронікально-документальні та науково-популярні стрічки. І всі з порцією пропаганди… Всі вони хоч трошки, непомітно для глядача розповідали про те, що хотіла тогочасна окупаційна радянська влада.
Вплив кіноіндустрії на дітей
Проводилися в радянському Миколаєві кінопози і для дітей. Регулярно. По два рази на тиждень. Теж із крапелькою пропаганди… Ну, або двома чи трьома крапельками. Але вона завжди була обов’язковим інгредієнтом.
Дошкільнятам часто показували пригодницькі фільми-казки та мультфільми. Їм було цікаво. Неабияк цікаво… Для школярів організовували тематичні покази фільмів.
На початку 1960-х років у Миколаєві при будинках культури та профспілкових клубах активно організовували дитячі кінотеатри. Ці установи мали профорієнтаційне спрямування. Вони добре сприяли розвитку життєвої компетентності молодого покоління. Дитячі кінотеатри обслуговувалися винятково старшокласниками.
І навіть репертуар складали підлітки – старші піонервожаті. Зазвичай обиралися стрічки на тематику, яка була пов’язана зі шкільною програмою. Це і було особливістю дитячих кінотеатрів. А щоб це кінозахоплення школярів не заважало навчанню, дитячі кінотеатри функціонували лише в суботу та в неділю вдень.
Часто при таких дитячих кінотеатрах у Миколаєві організовували також і клуби кіноподорожей, клуби любителів книги, клуби допитливих… Перед показом кінострічок учні старших класів бесідували на різні теми. Також тут регулярно демонструвалися й кіножурнали. Так, радянські. З нотками любові до “Батьківщини”, царя та партії… Чого лише вартували тодішні видання “Хочу все знати” та “Піонерія”?!
Дитячі кінотеатри
Станом на 1969-ий рік на території Миколаївської області функціонували 9 таких дитячих кінотеатрів. І всі винятково на громадських засадах. Це було неабияк зручно для окупаційної влади…
Серед дитячих установ були:
- “Зірочка” (ДК імені Чигиріна);
- “Зірочка” (клуб радіоцентру села Копані);
- “Зірочка” (ДК Жовтневої революції);
- “Луч” (клуб Комунарів);
- “Малюк” (клуб заводу імені Носенка на Сухому фонтані);
- “Піонерія” (ДК імені Бондаренко);
- “Світлячок” (ДК “40 років Жовтня”);
- “Ракета” (клуб імені Ольшанського);
- “Салют” (ДК будівельників).
Діти та підлітки їх дуже любили. Поступово у кіноіндустрії вирішилася й кадрова проблема. В кінці 1960-х років у Миколаєві організували перші професійні курси, які готували кіномеханіків 2-ї та 1-ї категорій.
