Окупація Миколаєва у Другій світовій війні – це темна сторінка історії нашого міста. Пережити її було важко. Дуже важко. І не всі це змогли… Люди, які ще недавно насолоджувалися життям у мирному місті, в одну мить відчули жорстокий контроль. Відчули нестачу їжі… Побачили розстріли… Проте, навіть у ці важкі часи вони знаходили відраду в тих коротких митях, коли могли бодай трохи відволіктися. Одним із таких способів був кінематограф. Хоча він теж сильно змінився, набув інших рис і змісту. А що дивилися миколаївці під час німецької окупації, і чи дивилися взагалі – читайте в матеріалі на сайті mykolaiv-trend.in.ua.
Про кінотеатри в окупованому місті
Під час німецької окупації Миколаєва, яка тривала протягом 1941–1944 років, місцеві кінотеатри використовували не лише для пропагандистських показів. Нацистська влада перетворила ці культурні осередки на важливі стратегічні пункти. Тут регулярно проводилися збори німецьких офіцерів.
У просторих залах колишніх кінотеатрів обговорювали питання організації військових операцій, вирішували адміністративні справи окупованого міста, а також розробляли плани з придушення місцевого опору. Ті будівлі, які до війни об’єднували миколаївців навколо мистецтва, стали інструментом контролю. Це дуже пригнічувало містян і нагадувало їм про важке становище окупації.
До Другої світової війни в Миколаєві працювало кілька кінотеатрів. Серед усіх найбільш популярними були “Ілюзіон” на Великій Морській та “Жовтень” на перехресті вулиць Декабристів та колишньої Першотравневої (нині – проспект Центральний). Це були місця зустрічей, романтичних побачень, вихідних з друзями чи з родиною…
За вечірніми переглядами кінострічок мешканці міста обговорювали акторів, захоплювалися якістю сцен… Люди активно ділилися враженнями та переживаннями під час перегляду. Кіно було популярним і доступним всім. Кінотеатри приваблювали глядачів не лише у нашому місті, а й по всій країні.
Зміни після німецької окупації
Але з початком Другої світової війни все змінилося. Кардинально змінилося. Культурне життя Миколаєва завмерло. І навіть колись такі популярні кінотеатри зазнали змін. Деякі з них зачинялися, а інші просто перетворювалися на пропагандистські центри.
Коли в серпні 1941-го року до Миколаєва зайшли німецькі війська, окупаційна адміністрація вирішила використати кінематограф для впливу на думку та світогляд місцевих. Одним словом – для пропаганди. Тепер кіно стало важливим інструментом, який мав формувати уявлення про новий порядок. Однак, це було зовсім не те кіно, до якого звикли миколаївці.
Програма кінотеатрів теж зазнала кардинальних змін. Більшість кінопоказів складалися з німецьких фільмів та пропагандистських хронік. До прикладу, миколаївцям часто транслювали кінохроніки з показом “героїчної боротьби” німецьких солдатів на фронті.
Для нацистської адміністрації це був ключовий засіб пропаганди. Вони створювали картинку, в якій окупаційна влада ніби-то “визволяла” місцевих з-під радянського гніту. Такий контент демонстрували регулярно. Це було однією з основних “розваг”, які залишилися в місті.
Миколаївці у кіно: необхідність чи втеча?
Чи ходили миколаївці на ці пропагандистські кіносеанси? Так. Але не тому, що справді хотіли переглянути черговий німецький кіношедевр. Звісно ж, були й такі глядачі які приходили сюди із цікавості. Інші ж сприймали кінотеатр як те місце, у якому можна провести вечір. Місце, де можна хоч трохи відволіктися від щоденної тривоги.
Навіть у часи окупації, коли місто змінилося до невпізнанності, люди намагалися знайти способи відчувати себе нормальними. Кінотеатр для них був своєрідною втечею, хоч і тимчасовою.
Однак, далеко не всі миколаївці хотіли дивитися німецькі фільми. А особливо після виснажливих робочих днів. Тоді люди просто хотіли знайти місце для відпочинку. Тож покази пропагандистських кінострічок окупаційної влади не мали серйозного впливу на настрій миколаївців.
Погляди місцевих залишалися незмінними. Вони пам’ятали, ким є насправді. Завжди пам’ятали. Тому, попри часті походи в кінотеатри, реальної довіри до показаних стрічок не виникало. Серед миколаївців існували навіть тихі протести проти таких показів. Люди спеціально уникали відвідування деяких сеансів, аби показати свою незгоду з новим режимом.
Німецькі фільми, короткі хроніки й трохи радянського
Репертуар миколаївських кінотеатрів під час нацистської окупації складався переважно з німецького кінематографа. Це були хроніки, які висвітлювали життя Німеччини, військові та бойові дії, героїзм німецьких солдатів…
Найпоширенішими були пропагандистські фільми. Також часто миколаївцям транслювали кадри з “успіхами” на фронті та сценами битв. Та, крім військової хроніки, траплялися й художні фільми. Але це було дуже рідкісним явищем. Та і їхні сюжети зазвичай стосувалися “щасливого” життя німців. Вони були про життя в тилу. Окупанти прагнули показати своє суспільство як зразок порядку й дисципліни.
Разом з цим людям показували комедійні та романтичні кінострічки. Але навіть вони мали приховану ідеологічну мету. Ці фільми служили, щоб приховати справжню мету окупації та створити враження “цивілізованого” суспільства, що прийшло до Миколаєва.
Цікаво, що іноді в програму додавали й радянські фільми. Однак, окупанти вирізали з них всі сцени, які суперечили окупаційним поглядам. Це було вкрай рідко, але такі покази все ж траплялися. Зокрема, транслювали радянські документальні кадри, які не мали явної політичної позиції.
Суворий контроль кінотеатрів
Для миколаївців відвідування кінотеатрів у часи окупації було дуже непростим і навіть небезпечним досвідом. Кожен сеанс контролювався. Кінозали патрулювали представники окупаційної адміністрації.
Міські кінотеатри були місцями, де дуже легко могли відбутися арешти. Інколи вони все ж траплялися. І все через висловлювання незгоди або критики. Особливу увагу звертали на молодь. Під час перегляду необхідно було поводитися дуже обережно. Не можна було висловлювати жодних емоцій, які б могли бути протрактовані як спротив. Це не дозволяло відчути повної свободи навіть у стінах кінотеатру.
Миколаївці завжди змушені були дотримуватися обережності. Але вони ніколи не підкорялися окупаційному натиску. Їхнє ставлення до німецького кіно залишалося холодним і відчуженим. Вони розуміли, що справжня мета кінопоказів – це точно не розвага. Вони розуміли, що це ідеологічна обробка. Кіносеанси, хоч і служили іноді як спосіб відволіктися, та все одно залишали гіркий осад.
Можна сказати, що перегляд фільмів в окупованому Миколаєві більше не приносив тієї радості, що раніше. Та все ж для деяких людей це був спосіб знайти хоч якусь радість у темних днях окупації. Це був спосіб відчути життя, яке здавалося таким далеким. Однак тепер вже кінематограф більше став наглядачем, ніж розрадою. І навіть кінострічки не могли приховати реальності, в якій жили миколаївці.
Справжня мета німецького кіно під час окупації – це не розвага, а переконання. Окупанти намагалися переконати, що світ під владою нацистів кращий. Але миколаївці пам’ятали, ким вони є, навіть у найтемніші часи.
